Стали вже доброю традицією мандрівки закарпатських журналістів духовними місцями Закарпаття.
Зрештою, релігійне паломництво -- мабуть, найдавніший вид туризму у світі. Цього разу Мукачівська греко-католицька єпархія запропонувала подорож по храмах Мукачівщини. Оскільки район великий, то вирішили зосередитися на західному напрямку, який веде від Мукачева до Ужгорода.
Журналістське паломництво на цей раз очолив владика Нил, який нещодавно був висвячений на єпископа-помічника в Мукачівській греко-католицькій єпархії. Почали мандрівку з Великих Лучок, одного з найбільших сіл Закарпаття. Лучани відомі своїм характером і працьовитістю, тому село вирізняється добробутом. Із вікна мікроавтобуса ми зауважили чимало різної сільськогосподарської техніки, що снувала вулицями, та пам’ятник двічі героїні соціалістичної праці Ганні Ладані.
У центрі села нещодавно звели і нову Свято-Вознесенську греко-католицьку церкву. Подія доволі знакова, адже Великі Лучки разом із Ракошином були твердинею православ’я на Мукачівщині ще в міжвоєнні часи. Не дивно, що стару греко-католицьку церкву за радянської влади розібрали на будматеріали. Натомість православна продовжувала діяти.
Але історична справедливість повернулася і в Лучки: і греко-католики мають можливість молитися у своїй церкві. Нова дерев’яна церква збудована у карпатському стилі і, без сумніву, стане однієї з місцевих родзинок. Цікаво, що у Великих Лучках чимало новітніх протестантів, тож село нині має багатобарвну конфесійну палітру.
По-інакшому виглядає ситуація у недалекому Клячанові, яке розташоване обіч траси Ужгород-Мукачево. Тут у надзвичайно мальовничому місці – на пагорбку, з якого відкривається велична панорама, стоять поруч дві церкви – грека-католицька Різдва Пресвятої Богородиці та трохи менша римо-католицька. Так-так, в цьому українському селі є громада римо-католиків, що моляться української мовою. Окрім того, тут є ще й новітні протестанти. Однак за словами місцевого греко-католицького пароха о.Михайла Кавчука, у Клячанові напрочуд мирна атмосфера. Тут вірники різних конфесій не тільки шанують один одного, але й часом проводять спільні богослужіння. До слова, до церков веде чудова асфальтівка, яку не зустрінеш і в Ужгороді. (Це, щоправда, було приємним винятком у нашій мандрівці). У Клячанівському храмі довгі роки служив Олексій Маргітич, рідний брат відомого єпископа Івана Маргітича.
Поруч із церквами по вулиці Шевченка, 16 знаходиться обійстя Дмитра Кешелі, закарпатського письменника, що оспівав рідне село у своїх творах. Тож журналісти не проминули нагоди зазирнути до творчого будинку відомого колеги, де він проводить усі вихідні. Господар частував незвичних паломників вином власного виробництва та черешнями і розповів, що назва села недаремно походить від слова «клячати» (стати на коліна).
До сусідніх Іванівців – рукою подати. До Свято-Дмитрівського храму на узгірку ведуть круті східці попри мальовничу капличку Дмитра Солунського. Відчувається, що тутешня церква – гордість місцевих жителів. Отець Олександр Петах розповідає, що Іванівці належать до тих небагатьох сіл Закарпаття, де богослужіння в церкві правлять почергово православні і греко-католики. У виграші й одні, й другі, бо на утримання церкви скидаються разом.
Церква у Клячанові
Іванівці відомі ще й тим, що на околиці села по дорозі на Лавки було скоєно напад на єпископа Теодора Ромжу та його супутників. На місці замаху, де переодягнені агенти радянських спецслужб били металевими прутами священиків, нині стоїть пам’ятний знак із прізвищами жертв. Тепер тут будується і центр для прочан.
Після Іванівців ми знову направляємося на інший бік траси Ужгород-Мукачево – із горбистої на рівнинну частину. Село Старе Давидково після 1991 року повернулося до греко-католицької віри. Від Нового Давидкова його відділяє Латориця. Обидва села конфесійно відрізняються: якщо в одному переважають греко-католики, то в другому – православні.
Петро-Павлівський храм у Старому Давидкові привертає нашу увагу незвичною конструкцією, що дугою тягнеться від вежі до землі. Отець Василь Якубович пояснює, що це спеціальні кріплення, які підтримують турню. При зведені храму були допущенні прорахунки і коли будова осіла, вежа почала відхилятися від основи. Тепер цю проблему вирішили таким цікавим способом.
Як і в Іванівцях та Клячанові, тутешня церква належить до старого типу храмів, що зводилися на Закарпатті за типовим проектом у дорадянські часи.
На обійсті у Дмитра Кешелі
Із отцем Василем їдемо у сусіднє Ракошино. Тут в центрі села триває зведення дерев’яної церкви за проектом рахівського архітектора Кравчука. Новобудова буде вельми імпозантною в стилі бойківської чи гуцульської церкви і, без сумніву, привертатиме увагу на цій жвавій трасі. В самому Ракошині є дві православні церкви і монастир, угорська реформатська церква, а також молитовні будинки неопротестантів. Тепер ще й з’явиться дерев’яний греко-католицький храм Різдва Івана Хрестителя.
Сусідні Бенедиківці стали відомі на всю області завдяки тривалому протистоянню довкола старої Свято-Михайлівської церкви. Так сталося, що цей храм не потрапив у перелік будов, які влада після заборони греко-католицької віри передала православним. Таким чином його законними власниками залишилися греко-католики, що й підтвердили усі суди. Однак виконавчою владою ці рішення так і не були втілені в життя. 18 років греко-католицького громада молилися поруч зі своїм храмом, на який має на руках усі документи. Православні не захотіли погодитися навіть на почергове богослужіння. Врешті-решт влада збудувала невелику дерев’яну церківцю поруч, аби православні вірники мали, де молитися. Однак ситуація в Бенедиківцях набула парадоксального вигляду, що й ще раз підтверджує нікчемність нашої судової влади.
У церкві, що належить греко-католикам моляться православні, а в каплиці, збудованій для православних, змушені молитися греко-католики. Попри позірне вирішення конфлікту, він насправді не затих, а продовжує тліти.
Від Бенедиківців підіймаємося вище і зупиняємося на вершині пагорбу, на якому височіє Кальниківська церква Різдва Пресвятої Богородиці. Як і в Клячанові, звідси відкриваються чудові краєвиди. Владику Нила вітають діточки у національних костюмах з букетом квітів та гарною декламацією віршів. Священик Ігор Пилипів розповідає нам про місцеві реліквії. Так, під храмом поховані батьки єпископа Гебея, що походить із Кальника. У вівтарі знаходиться прекрасна картина Йосипа Бокшая, на якій зображений Христос. Тут же на місці встановлюємо біля підпису великого майстра пензля і дату написання полотна: 1933 рік. Цілком можливо, що замовив Йосипу Бокшаю картину і сам єпископ Гебей.
Церква в Іванівцях
Невеличкий Кальник відомий своїми уродженцями. Зокрема, звідси походить знана династія Федаків, у тому числі й отець Юрій Федака, що один із перших почав легально проводити греко-католицькі богослужіння в Ужгороді. Тут народився і засновник Мукачівської школи хорового співу хлопчиків, композитор Михайло Волонтир.
Біля памятного знаку на місці замаху на єпископа Теодора Ромжі
Нарешті прямуємо до останнього пункту подорожі – села Зняцево, що розкинулося на кордоні з Ужгородщиною. Тут, як і в Кальнику, після Незалежності переважна більшість селян повернулася до греко-католицької віри.
Вежу церкви у Старому Давидкові укріплено незвичним способом
Тутешній Свято-Успенський храм вражає своїми розмірами. Отець Михайло Молокус твердить, що до війни – це була одна з найбільших церков Закарпаття. Звели її у 1909 році. Значну частину коштів дали заробітчани з Америки. Церква має дві вежі, що нагадує собори в Ужгороді та Мукачеві.
Таким буде деревяний храм у Ракошині
Нашу увагу привертає скошена трава, рясна усіяна на долівці храму. «Завтра зелені свята» -- посміхається священик. Зелень справді створює неповторну радісну атмосферу у церкві.
Отець Михайло був одним зі перших юнаків, що брали участь у відстоюванні прав греко-католицької церкви на Закарпатті у буремні 90-ті роки. Духовну освіту здобував в італійському Тіролі, добре знає німецьку мову. Був парохом у Перечині, останні чотири роки служить у Зняцеві. Виховує трьох дітей. Мріє створити у селі церковний музей. Адже кілька місцевих уродженців стали священиками у Сполучених Штатах Америки.
Нещодавно у церкві відзначили сторіччя найстарішої вірниці Ганни Перевізник.
Церква у Кальнику
Поїздка Західної Мукачівщиною дала чимало приводів для оптимізму. Попри все, духовне життя закарпатців налагоджується і розвивається. Ми побачили чудові храми, як старі, так і новозбудовані, усміхнених, світлих душею людей та молодих, освічених священиків. Чудово, що повертається на село і наша дерев’яна карпатська архітектура у вигляді храмів. Майже всюди ми спостерігали міжконфесійну толеранцію і потребу діалогу. А значить, є надія, що віра приноситиме нам гармонію не тільки внутрішню, але й з усім довколишнім світом.
Робота Бокшая у вівтарі Кальниківської церкви
У Зняцівському храмі
Владика Ніл
