«Батьківщина у нас одна»: історія закарпатського прикордонника «Цімбора», який відмовився від життя у США (ФОТО)

Даніель Когутка повернувся із-за кордону у перші дні великої війни, воював на найгарячіших напрямках, зазнав поранень і сьогодні продовжує службу.

Коли 24 лютого 2022 року росія розпочала повномасштабне вторгнення, ужгородець Даніель Когутка перебував за кордоном. Він працював у Чехії та Словаччині, займався добором і навчанням персоналу для приватних підприємств, а невдовзі мав вилетіти до США на нову високооплачувану роботу. Втім, війна змінила все.

«Я не роздумував, розумів тільки одне — моя країна воює. Якщо не ми будемо її захищати, то хто? Можна жити в будь-якій державі світу, але Батьківщина у нас одна», — згадує Даніель.

Чоловік уже мав досвід служби у Державній прикордонній службі. У 2013–2014 роках він проходив контрактну службу в Чопському прикордонному загоні, тож вирішив повернутися саме до лав прикордонників.

Втім, шлях назад виявився непростим. Кількома роками раніше Даніель потрапив у серйозну дорожньо-транспортну пригоду в Чехії. Після неї в руці та нозі залишилися титанові пластини, через що медики сумнівалися, чи зможе він виконувати бойові завдання. Попри відмову, чоловік не відступив і зрештою домігся повернення на службу.

Його призначили до прикордонної комендатури швидкого реагування «Шквал» Львівського прикордонного загону. Попереду були три бойові ротації — дві на Донеччину та одна на Харківщину.

Позивний «Цімбор», що закарпатським діалектом означає «друг», Даніель обрав невипадково. Побратими кажуть, що своїми вчинками він повністю виправдав це ім'я.

Перший бойовий виїзд запам'ятався невідомістю та хвилюванням.

«Ми всі розуміли, куди їдемо, але ніхто не знав, що нас там чекає. Водночас мотивація була шаленою — ми були готові робити все, аби знищити ворога», — розповідає військовий.

Найважчим для нього став бій поблизу Вовчанська. Протягом майже шести годин українські захисники стримували переважаючі сили противника під безперервними артилерійськими, мінометними ударами, атаками дронів і керованими авіабомбами.

Коли підрозділ відходив, виявилося, що міст через річку вже зруйнований. Єдиний шлях пролягав через крижану воду. Один із побратимів, Олексій, після стрибка у річку почав втрачати свідомість.

Не вагаючись ні секунди, Даніель кинувся його рятувати. Важкий штурмовий наплічник потягнув прикордонника на дно, але, позбувшись спорядження, він зміг виплисти, наздогнати побратима, якого віднесла течія, та разом із військовослужбовцем Романом витягнути його на берег.

Після переправи автомат Даніеля заклинило через воду та бруд. Попри це троє прикордонників продовжували вести бій фактично з однієї справної зброї, прикриваючи один одного та пораненого товариша, поки не змогли відійти.

У тому бою Даніель зазнав осколкового поранення голови, а згодом отримав ще одне — у спину. Після лікування через стан здоров'я він уже не міг виконувати бойові завдання, тому його перевели до Чопського прикордонного загону.

Попри війну, саме тоді життя подарувало йому ще одну важливу зустріч. Майбутня дружина випадково впізнала Даніеля на відео, яке зі сходу України опублікував його побратим. Вона написала військовому, між ними зав'язалося спілкування, а згодом пара одружилася.

Сьогодні Даніель Когутка продовжує службу у Чопському прикордонному загоні, вірить у Перемогу та мріє про мирне життя. Після війни він хоче здійснити давню мрію — відкрити на Закарпатті невеликий комплекс будиночків для сімейного відпочинку.

«Хочу, щоб люди приїжджали туди з родинами, відпочивали, насолоджувалися тишею, прокидалися без звуків сирен і вибухів. Той, хто бачив війну зблизька, як ніхто знає справжню ціну звичайного мирного ранку», — каже прикордонник.