Комусь вдається потрапити до омріяних країн, хтось ще тут просить притулку. Зі статусом біженця чи бодай з відповідним клопотанням можна і в Україні шукати житло, роботу, вчити дітей. Чимало таких людей мешкає нині на Закарпатті, де для них облаштували спеціальні пункти тимчасового розміщення, пише Надія Петрів "Радіо Свобода". У затишному районі закарпатського Мукачева – невелика двоповерхова будівля за високим парканом, дитячий майданчик і тенісна сітка, поряд створюють затінок кілька дерев. Тут же – теплиця, у ній рясно зеленіють помідори, цибуля й огірки. Городину для себе посадили й обробляють жительки пункту тимчасового розміщення біженців, зазвичай це вихідці з Афганістану, Сомалі, Сирії, Шрі-Ланки. Самотні громадяни чи цілі родини з маленькими дітьми мають право жити в такому пункті півроку, тут їх забезпечують харчуванням, житлом, надають медичну допомогу. Діти шкільного віку ходять до навчальних закладів, старші – або на роботу, або тільки в пошуках. Біженці кажуть, що тікають від збройних конфліктів У кожного біженця історія, яка змусила кинути рідну домівку. Сомалієць Алі втік з дому в 14 ркоів, коли місцеве угруповання змушувало його вступити в збройний загін. «У Сомалі було важко, там була організація на кшталт Алькаїди – Альшабаб. Вони хотіли забрати мене, але я втік. Було важко», – розповідає він. У родині Карима Галфурі з Афганістану двоє маленьких діток. Він з дружиною п’ять годин ніс їх на руках, коли намагалися пішки перетнути словацько-український кордон. Потім було затримання й в’язниця, зараз – вільне життя в тимчасовому притулку, статус біженця. Карим каже, мріяли з родиною про цивілізоване життя в Європі. Мріють і нині, а поки не вийшло – живуть в Україні. «Я потрапив до України з Афганістану. В Афганістані було багато проблем: Талібан, війна», – розповідає про причини втечі. Нині в пункті тимчасового розміщення біженців у Мукачеві 53 особи. Серед них – четверо дітей, яких виявили у складі груп нелегальних мігрантів, але де їхні батьки – невідомо. Спеціалісти стверджують, Україна дбає про таких неповнолітніх, як про своїх громадян: поки не знайдуться рідні, їм призначають законних представників, забезпечують необхідним, усі дії вчиняють за участі психологів та педагогів. «На жаль, не створено відповідного закладу для таких дітей, ці діти потребують особливого підходу, у тому числі навіть харчування, вони мусять знати мову, тому пункт тимчасового перебування біженців з точки зору психологічної є найбільш підготованим для них», – каже начальник управління у справах біженців Головного управління державної міграційної служби України в Закарпатській області Микола Товт. Біженців потрібно інтегрувати в суспільство Начальник закарпатського управління державної міграційної служби Ігор Михайлинин розповідає, на сьогодні Україна, за Женевською конвенцією та низкою інших міждержавних угод, забезпечує біженців усім необхідним. Нині ж головне – соціальна адаптація таких людей у нашому суспільстві, для цього розроблені відповідні програми. Ігор Михайлинин переконує, на Закарпатті це мало б відбутися безпроблемно. «Закарпаття особливе якраз тим, що тут живуть представники сотні національностей. Наше суспільство готове приймати людей, які потребують допомоги», – наголошує він. За роки української незалежності на Закарпатті отримали притулок 85 осіб, половина з яких має статус біженця. Торік з такими ж заявами до закарпатського управління державної міграційної служби звернулися 137 осіб, в Україні загалом – вдесятеро більше. Отримали статус тільки сім відсотків прохачів.