Найперше, за традицією, відбулася піша хода учасників фестивалю – від чудового пам'ятника виноробу до парку Перені, де і розташувалися намети сучасних виноробів Закарпаття. Варто сказати, що до свята долучилися й делегації з міст-побратимів: угорського Егера, румунського Сату-Маре та російського Бєлгорода. Якщо хода задала певний досить позитивний тон, то у самому парку, на жаль, умови були досить несприятливими. Поки почесні гості, влада, депутати дивилися виступ танцювальних колективів, туристи та гості фесту змушені були місити грязюку, аби обійти всі намети. Звісно в цьому можна звинуватити погоду... Але й самі винороби не у захваті – більшість, при зустрічі з журналістами починають лише жалітися. При чому не лише на проблеми у Виноградові, а й на останні подібні фести, які відбулися в Ужгороді та інших містах. Мова йде про побори організаторів, зневагу, відсутність комфортних умов... Звісно, не всім "високим" гостям відомо, що має витримати наш простий винороб, аби виготовити якісний продукт, а потім не лише пригостити своїми винами всіх охочих, а й отримати певний прибуток, аби далі розвивати свій бізнес. Не дивно, що багато хто з них "сходить" з дистанції і більше не бере участі у жодних фестивалях. І це не звинувачення конкретно фестивалю у Виноградові – подібна тенденція відбувається по всій області. Фестивалі стають просто банальним відбиванням грошей з боку організаторів. А страждають від цього врешті-решт усі – і винороби, і споживачі.