Гарі Крішнан на Закарпатті займається фотографією та майже досконало знає українську мову, пише видання Varosh. – Медицина в Індії – це затребувана сфера, каже Гарі. Лікарів мало, населення велике, і основне завдання медиків – лікувати хворих, а не вчити. Саме тому в Індії вкрай мало навчальних закладів, де можна вивчитися на лікаря. І більшість охочих опанувати професію їдуть за кордон. Як правило, на Філіппіни, в Китай, і Україну. Я зупинився на Україні, бо мені, в принципі, все подобалось: і фотографії, і те, як проходитиме навчання. Але реальність виявилася трохи інакшою – я приїхав наприкінці листопада 2013 року в Луганськ, і вже за півроку там почалася війна. Було страшно. Я жив на восьмому поверсі в гуртожитку. Пам’ятаю, прокинувся одного дня, був екзамен з, здається, анатомії, і побачив з вікна, як дорогою їдуть 15-20 танків, купа людей з автоматами, – розповідає Гарі. Після переїзду до України, хлопець почав вчити українську. – Коли переїхав, я вивчив українську, бо впевнений, що зрозуміти культуру та справжнє життя країни можна лише знаючи її мову. І коли мені хтось з України каже, що не розуміє української, або просто не хоче вчити, я відповідаю: як це можливо, я з Індії, я вивчив, а ви не можете? – каже Гарі. Взагалі хлопець знає 8 мов, чотири з яких – мови Індії, а також англійську, санскрит, арабську, українську та – зовсім трошки – російську. – Мені дуже подобається документальна фотографія, але також люблю такий жанр, як постановочний репортаж. Це я придумав назву, насправді ж такого терміну не існує. У документальній фотографії реальність від тебе не залежить, складно вгадати зі світлом і всякі такі речі. А постановочний репортаж дає можливість щось контролювати. Фактично це історія людей з твоїми очима. Раніше я багато займався документалістикою, але вже менше, бо, відверто кажучи, вуличну фотографію неможливо продати. Це може існувати лише як хобі, але заробляти на документальному фото я не вмію, – розповідає фотограф.