Андрій Соскіда був бійцем 36-ї бригади морської піхоти, яка до останнього боронила Маріуполь. У квітні 2022 року бригада морпіхів не змогла прорватися з блокади росіян, тоді багато захисників потрапили у полон та загинули. Серед них був і Андрій. Поховали захисника 23 лютого 2023 року. У Андрія залишилися батьки, дві донечки та брат. Андрій народився і виріс у Мукачеві. Юридичну освіту здобув у Києві. Розповіла мама захисника. "Ходив у 20-ту школу, вчився гарно. Мріяв стати юристом: піти по батькових стопах. Весь 11-тий клас їздив у Сваляву, там були курси від Київського міжнародного університету. А хто їх закінчував ці курси, автоматично ставав студентам першого курсу Київського міжнародного університету. Там він навчався також дуже добре. Був улюбленим студентом Ганни Маляр: вона викладала римське право", — каже жінка. Фоо: Галина Соскіда/архів Після закінчення вишу, Андрій з нареченою повернувся додому в Мукачево, де працював юристом разом з батьком. У 2020 році чоловік вирішив стати військовим. Так він долучився до 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. "Він прийшов на 1 вересня у військовій формі, коли менша Даринка йшла у перший клас. Він казав, що інакше не міг. Він підписав контракт і спочатку вони проходили у Старичах, десь пів року, а пізніше їх направили на схід", — ділиться мама воїна. Фото: Галина Соскіда/архів Упродовж 2021-го року Андрій Соскіда разом з побратимами захищали Україну від російських військових на сході держави. Пізніше чоловіка перевели у 36 бригаду морської піхоти. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, бригада морської піхоти боронила Маріуполь. "У грудні, коли була ротація і 128-ма бригада поверталася сюди, то трьох з їхньої бригади прокоментували до 36-ї бригади морських піхотинців міста Миколаєва. І коли в грудні я запитала: синку, чому. Він казав, що не зміг інакше, тому що він був у батареї управління артилерійської розвідки БУАР і для роботи на цьому обладнанні, вони не змогли знайти іншу людину, яка б так швидко впоралася і вони вже відчували, що там робиться. Мали вони прорватися на “Азовсталь”, йшли у найпершу колону, коли 860-та, здається, російська колона була розбита, то він казав з такою радістю, що нам вдалося, ми стримали. Ці всі хлопці тримали Маріуполь. А коли ще можна було вийти на зв'язок, то він писав, а потім ставив плюсики і ми так чекали цього плюсика", — розповіла Галина Соскіда. 11 квітня 2022 року Андрій разом з побратимами не змогли прорватися з оточення. 2 травня мамі військового повідомили, що син зник безвісти. Так упродовж 10-ти місяців батьки шукали Андрія Соскіду в списках полонених. "Координаційний штаб, національно-інформаційно бюро, головне управління розвідки, СБУ, Червоний Хрест у нас та в Женеві, всюди-всюди ми тільки писали. 13 лютого 2023 року мені зателефонував старший слідчий з Києва й сказав, що є збіг ДНК і прошу приїхати на впізнання. Чоловік з сином поїхали, але впізнання ніякого там не було, тому що всі чорні мішечки знаходились на вулиці Оранжерейній. Вони тільки з сином підійшли до слідчого, який показав документи та фотографію. До цих пір він вважається зниклим безвісти", — додала мама загиблого. "В теплі долоні. Ці слова прозвучали, як я хочу додому, так і хочу тепла, так хочу сім’я, родина. Ні хлопці не на війні. — Так. Хочеться теплі долоні. Долоні бувають різні. І обнімашки, як кажуть, і подушка та, і біла стеля зверху, і дзеркало з права та ліва. А не піх, пах-бух. Слава Україні! Героям слава!", — звертався до побратимів загиблий захисник Андрій Соскіда. Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!