Біатлон в Україні є одним з найпопулярніших зимових видів спорту, а за медальними здобутками на змаганнях світового рівня він є абсолютним лідером. Та чи знаємо ми його історію, чи пам’ятаємо, що без малого сто років тому у нашому краї вже проводилися змагання стріляючих лижників? Сама назва біатлон походить від поєднання латинського слова bi (два) та грецького слова athlon (змагання). Для необізнаних цей спорт є дуже подібним до лижних перегонів. Але головна відмінність від чистих лижників полягає у тому, що біатлоніст долає дистанцію з гвинтівкою за спиною. Стрільба є невід’ємною частиною біатлонних перегонів, це зрештою, те, що відрізняє їх від лижних гонок і водночас додає привабливості. На відміну від інших видів стрілецького спорту, в біатлоні стріляти доводиться з високим пульсом, на точність прицілювання впливають також часовий стрес і погодні умови на стрільбищі. Тож, якщо коротко, суть біатлону полягає у поєднанні фізичних зусиль на лижні та максимальної концентрації та абсолютній точності на стрільбищі. Але сама назва біатлон з’явилася лише через 30 років після дебюту поєдинків стріляючих лижників на Олімпіаді. Відомо, що у Норвегії перші подібні командні змагання були організовані військовими ще у 1767 році. Напередодні першої світової війни лижі активно використовували у збройних силах скандинавських країн, Російської імперії, Австрії та Швейцарії. З 1912 року в Норвегії стали проводити й індивідуальні лижні змагання снайперів. У міжвоєнний період у Чехословаччині, до складу якої входило і Закарпаття, гонка військових патрулів зі стрільбою була популярним, емоційним та видовищним командним видом лижних змагань. Терміном патруль називали невеликі озброєні мобільні загони. Тож це був суто прикладний вид спорту, в якому брали участь реальні армійські підрозділи, а також, як зараз кажуть, представники інших силових структур: прикордонники, митники, поліціанти і жандарми. До команди входило найчастіше 3-4 особи, що у повному військовому спорядженні і зі зброєю долали 30-ти кілометрову трасу, на якій було розташовано 2-3 стрільбища. Кожна команда отримувала обмежену кількість набоїв, якими повинна була вразити вказані мішені, що знаходилися на відстані від 100 до 350 м. З 1929 року до програми національних чемпіонатів додали й гонку "неозброєних" патрулів, де могли стартувати й цивільні учасники. Замість гвинтівки учасники тут несли рюкзаки з грузом. Розквіт змагань військових патрулів припав на 20-30-ті роки ХХ століття. Вони були в офіційній програмі Тижня зимового спорту 1924 року у Франції, який роком пізніше був визнаний першою зимовою Олімпіадою. Швейцарський квартет, що переміг у Шамоні, став першим і останнім олімпійським чемпіоном серед військових патрулів, адже на наступних Іграх у 1928, 1936 та 1948 роках цей вид спорту був вже лише показовим. З 1930 по 1941 рік проводились також й чемпіонати світу, в яких титули присуджувались як в індивідуальному, так і в командному заліку. На чемпіонаті Закарпаття вперше лижна гонка цивільних патрулів відбулася 9 лютого 1929 у Воловці: перемогла команда з Мукачева (Йосиф Каше, Франтішек Піцек та Йосиф Заплетал). 25 січня 1930 року закарпатці змагалися в Татрах – у місті Ружомберок проходили регіональні змагання сокольських жуп Словаччини та Підкарпатської Русі: патрулі долали 13-кілометрову дистанцію з рюкзаками вагою 10 кг. У лютому того ж року на чемпіонаті краю, що проходив у Скотарському, в перегонах патрулів стартували 4 команди, а вже за рік на гонці у Воловці їх було десять. На 20-кілометровій трасі 1931 року перемогли галичани з клубу "Чарні", третє місце, слідом за другою командою зі Львова, зайняли мукачівці. Перші лижно-стрілецькі змагання військових патрулів на території Закарпаття відбулися 28 січня 1932 року – у пресі можна знайти фотографії зроблені того дня на стрільбищі у Воловці. Вже за тиждень на обласному чемпіонаті було проведено індивідуальні лижно-стрілецькі змагання, а наступного дня – й змагання серед "беззбройних" патрулів. Переможцями серед 16 команд стали львів’яни з Карпатського лижного товариства – Степан Вітковський (учасник Олімпіади 1924 року в гонці патрулів), Збігнев Якубовський та Анджей Тейсер. На другому та третьому місцях фінішували армійці з Ужгороду, а четвертий час показала команда лижної секції мукачівського клубу туристів. Лижно-стрілецькі змагання військових та сокольської жупи Підкарпатської Русі відбулися у Воловці 25-26 лютого 1933 року – читаємо у "Сокольському віснику", – Крім армійців участь брали "соколи" з Берегова, Хуста, Мукачева, Перечина, Рахова, Солотвина, Сваляви, Ужгорода та Воловця. У перегонах патрулів зі стрільбою змагалися команди, що складалися з 4-х бійців кожна. Переміг патруль 19-го (мукачівського) піхотного полку, на другому місці були прикордонники, третіми фінішували представники 36-го (ужгородського) полку. В особистих змаганнях на 15-кілометровій дистанції зі стрільбою кращим був рядовий А. Штайгель, а на 18-кілометрівці першим фінішував капітан Отакар Нємєцки. Отакар Нємєцки був легендарною особистістю в спорті – він стартував на зимових Олімпіадах у Шамоні та Сент-Моріці, двічі перемагав на першому в історії лижного спорту чемпіонаті світу, що відбувся 1925 року (у 18-кілометровій гонці та лижному двоборстві), став віце-чемпіоном світу 1926 року. У 1930-33 роках він проходив службу в Ужгороді. Під час обласного чемпіонату 1934 року гонку цивільних патрулів замінили естафетою 3 х 10 км. До призової трійки тут увійшли команди львівського клубу "Чарні" (Лєслав Хліпальський, Вествалевич, Хіполіт Файкош), Воловця (Олександр Зельд, Юрій Баганич та Франтішек Філіпі) та Карпатського нартярського товариства зі Львова (Маріан Матлах, Лях, Лєшек Подловській). У січні 1935 року лижно-стрілецькі змагання знов проходили у Воловці, а триетапні естафети – у березні у Скотарському. В естафетному чемпіонаті стартувала 21 команда, в тому числі 10 – з Галичини. Кращими серед закарпатців стали команди Рахова (переможці) та дві з Воловця. 20-21 лютого 1937 року на армійських змаганнях на Рахівщині на 30-кілометровій дистанції стартували п’ять чотириособових патрулів. Перше місце зайняли військові з Хусту, друге – з Мукачева, трете – з Ужгороду. В індивідуальній гонці на 15 км зі стрільбою до трійки лідерів увійшли військовослужбовці Вайза (Ужгород), Кобес (Хуст) та Піфель (Ужгород). Після приходу до влади у Німеччині нацистів, уряд Чехословаччини намагався заохотити громадян до підвищення обороноздатності держави і стимулював розвиток прикладних видів спорту. Тож з 1934 року стали проводитися загальнодержавні лижно-стрілецькі змагання патрулів й для цивільних. 1937 року у Банській Бистриці, де стартували 119 патрулів, команда юніорів з ужгородського клубу туристів фінішувала у своїй віковій категорії на третьому місці. У літньому різновиді гонок патрулів юнаки з Мукачева у липні 1938 року у Брні зайняли 4 та 9 місця у змаганнях на кубок Президента Республіки. Успішно виступали на загальнодержавному рівні й військовослужбовці, що проходили службу на Підкарпатській Русі. Вони неодноразово здобували найвищі нагороди у перегонах патрулів на загальноармійських змаганнях, а представник 45-го (хустського) піхотного полку Ян Міттлохнер 1924 року у складі збірної Чехословаччини навіть брав участь у першій зимовій Олімпіаді, де зайняв четверте місце. Навички здобуті під час тренувань стали в нагоді під час другої світової війни. Найбільш яскраво це проявилося у Фінляндії, де саме мобільні лижні загони з влучними снайперами допомогли фінам під час Зимової війни (радянського вторгнення на рубежі 1939 та 1940 років) відстояти свою незалежність. Спеціальний лижний підрозділ для бойових дій у Карпатах був створений взимку 1945 й у чехословацькому військовому з’єднанні генерала Людвіка Свободи, значну частину якого складали русини-українці з Підкарпатської Русі. По війні гонка патрулів була розіграна ще під час Олімпіади 1948 року, але у зв’язку зі зростанням антимілітаристських настроїв у світі надалі її було вилучено з програми всіх великих змагань. Чиновники аргументували своє рішення тим, що це був суто військовий спорт. Та незабаром все змінилося – лижні змагання у поєднанні зі стрільбою все активніше стали розвивати у спортивних клубах. 1948 року було створено Міжнародний союз сучасного п'ятиборства та біатлону, 1954 року Міжнародний олімпійський комітет визнав біатлон олімпійським видом спорту. У 1958 році відбувся перший чемпіонат світу, а через два роки біатлон вже був й у офіційній програмі на Олімпіаді. Наприкінці 60-х у багатьох країнах з’явилися спеціально для біатлону збудовані траси. 1978 року бойові карабіни замінили на малокаліберну гвинтівку, дистанцію стрільби зменшили до 50 м – завдяки цьому спорт став більш доступним і видовищним. 1984 року вперше на чемпіонаті світу виступили жінки. В Україні перші секції з біатлону з’явилися наприкінці 50-х років, у січні 1963 у Харкові пройшов перший чемпіонат республіки. 1993 року Федерацію біатлону незалежної України було прийнято до Міжнародного союзу біатлоністів. З 1994-го, коли дебютували на Олімпійських іграх самостійною командою, наші вибороли 4 олімпійських медалі: золото в естафеті 2014 року (Вікторія та Валентина Семиренки, Юлія Джима та Олена Підгрушна),срібло 1998 року (Олена Петрова), та дві бронзи – 1994-го (Валентина Цербе) і 2006-го (Лілія Єфремова). Як би дивно це не здавалося, але, не зважаючи на заборону 1948 року, "дідусь" сучасного біатлону все ще живий. Гонка військових патрулів проводиться й донині в рамках Всесвітніх зимових ігор військовослужбовців та військових чемпіонатів світу з лижного спорту (СІЗМ). В останньому з них, що проходив австрійському Хохфільцені, брали участь спортсмени з 25 країн. У гонці патрулів на 15 кілометрів українські жіноча (Валерія Дмитренко, Ірина Варвинець, Марія Кручова і Юлія Джима) та чоловіча (Артем Тищенко, Руслан Ткаленко, Артем Прима та Сергій Семенов) команди посіли треті місця. Та це вже інша історія. Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!