Сергій Юричко родом із Закарпаття. З 1995 року працював у пожежній частині. Двадцять років служби і контракт розірвано. Подався в бізнес, але тодішній стан країни не давав власній справі бути успішним. На початку подій на Майдані подався до Києва, а після Майдану розпочалася війна. На війну йшов добровольцем, як майор цивільної оборони, але вище керівництво у столиці військового звання не дало. Мовляв, то цивільна оборона, а то військо, тож йти треба було рядовим солдатом, але стати командиром бойової машини. Вдома залишилися дружина та маленька дитина. Перші погляди на армію були неоднозначні. Як розповів Сергій у інтерв’ю сайту Цензор.нет це нагадувало совок у найгірші його часи. Постійна несправедливість супроводжують українську армію і до того. Сам Сергій служив у добровольчому батальйоні і каже, що дуже шкода, що добровольці отримували багато несправедливих дій із боку влади відносно них. Серед проблематики армії, то каже, що головною проблемою є кадрова робота. Більщість офіцерів, а їх так назвати важко, страждали від алкогольної залежності. Серед наступних проблем, так це постійні звіти, звірки та безліч рапортів. Особливо проблеми виникають тоді, коли ці речі треба робити під час виконання бойових дій. Одним словом бюрократична робота лишилася. Для змін у армії Юричко каже, що треба змінити статут ЗСУ, адже він на той час був просто перекладеним на українську із радянсьокого. Також змінити структуру і удосконалювати комунікатив між сержантом і рядовим, адже сержант це зв’язок між солдатом та офіцером. Також кардинально треба змінювати численність складу війська тилової безпеки. Під таким формулюванням пан Сергій вважає, що багато посад, які можуть принести користь війні дуже мало. На сьогодні Сергій вже прийняв рішення про звільнення із ЗСУ. Головною причиною є сім’я, яка живе без батька. Відхрещуватися від армії не збирається. Планує ділитися своїм досвідом у Добровольчому Українському Корпусі. Досвід у Сергія великий, адже він був і в Щастя, і в Дебальцеві…