Офіційна назва села вже давно забулася, а на неофіційну селяни не ображаються: а як інакше називати село, де всі 4 тисячі місцевих мешканців вирощують і продають хрін? У ці дні в Хріняшах гаряча пора: перед Різдвом традиційно продається дуже багато хріну – натертого, закритого в баночках просто так і з буряком, та й цілого – завжди знаходяться покупці, охочі натерти пекучий корінець самотужки.Ми побували в Новому Давидково напередодні новорічних свят і розвідав секрети незвичного ремесла. Секрет перший: «хрін» кажуть тільки недосвідчені, а місцеві умільці називають рослину виключно «хрінь». Надбавка до пенсії «Хріню у нас в цьому році не дуже много – пару сотень кілограм. Кілька год назад була повінь, то пропав увесь хрінь. Пару год був плохий-плохий урожай, а це вже трохи кращий. Але нам дуже много не треба», - пояснює місцева мешканка Ліза, яка погодилася розкрити кореспондентам таємниці виробництва. Ліза разом із чоловіком Женею (обоє просять звертатися до них просто, без офіціозу) завдяки хріну заробляють «надбавку до пенсії». Кажуть, що в селі хрін не вирощують тільки ледачі: жити з нього не вийде, але відмовлятися від зайвих грошей "було би просто по-дурному". У родині Гудивок ледачих немає: Ліза на пенсії, але ще підпрацьовує прибиральницею у місцевому земельному відділі, Женя займається господарством, старший син вже одружений, живе окремо і працює будівельником (на доказ господарі показують синову роботу – ідеально рівні стіни і стелі в хаті), молодший працює пожежником. І всі допомагають вирощувати та заготовляти хрін. Господарі показують свої запаси: в гаражі – величезний кошик корінців, у дворі – повна яма необробленого хріну. Яму викопують спеціально для зберігання хріну: у жовтні збирають врожай і закладають його в сховище, зверху присипають піском і накривають плівкою. Така яма є чи не в кожному дворі. Перед Різдвом і Великоднем хрін дістають зі сховища, чистять спеціальними ножами. Лізі знайомі привезли австрійські, бо «у них дуже сталь файна, а у наших, руських, не така». Потім корінці натирають на кухонному комбайні. Масову заготівлю проводять на вулиці, в рукавицях і… протигазі. Інакше витримати сильний запах неможливо. Для нас господарі влаштовують демонстрацію: натирають кілька корінців прямо в «хижі» (щось на зразок літньої кухні), без рукавиць і протигазів. Уже за кілька секунд вся кімната наповнюється їдким пекучим запахом – здається, що хтось сильно хапає тебе за ніс, аж із очей бризкають сльози. А раз хрін уже натертий, то треба його приготувати – і швидко, бо посиніє. Найпростіший рецепт – додати сіль, цукор, оцет. Популярні варіанти – хрін з натертим буряком або з майонезом. Є версія для гурманів: хрін варять зі сметаною, яйцем і приправами. Однак точні рецепти дізнатися неможливо: кожна господиня знає їх напам’ять і тримає в секреті – це комерційна таємниця. Готовий хрін кладуть у невеликі баночки з-під соку. Банки Ліза бере в місцевому кафе: там пуста тара не потрібна, а для хрінного виробництва якраз підходить. Натертий для нас хрін в банки не кладуть - ми мусимо неодмінно спробувати. До хріну подають домашню ковбасу, яку Женя зробив сам, сальтисон, квашені овочі (в банці теж корінці хріну), домашнє вино, сік, каву . Спробувати мусимо все, інакше господарі образяться. На енному шматку домашньої ковбаси стає зрозуміло, чому хрін тут в такій пошані: місцева кухня настільки масна і ситна, що без гострої приправи, яка емульгує жири, шлунок просто не впорається. Хоча, можливо, першим був хрін, який росте тут здавна, а кухню вже «підігнали» під нього. На продаж хрін возять в Мукачево, Ужгород, Львів. Ліза їздить до Ужгорода – трохи більше, як за сорок кілометрів від села. Каже, що постійні клієнти чекають її приїзду, бо її хрін найсмачніший. На торги Ліза їздить перед Різдвом і Великоднем, тоді купують найбільше. Молодший син навіть надрукував для мами «рекламні вивіски» із закликами купувати хрін на «Рождєнство». Зараз відповідає за торгівлю Ліза, а чоловік тільки возить її в Ужгород. Хоча раніше збутом займався саме він. «У совєтске время їздили у Москву продавати хрінь. Я був на всіх московських ринках. На «Черемушках» у нас хрінь купляла сама Алла Пугачова. І Нікуліна вживу бачив – продав хрінь і пішов у цирк на Цвєтному бульварі», - згадує Женя старі добрі часи. У Москву не їздить давно – зараз на тамтешніх ринках чужих продавців бачити не дуже раді. Тим не менше, Ліза і Женя цілком задоволені своїм приробітком і нічого не хочуть міняти. Кажуть, якщо зробити виробництво хріну у Новому Давидково промисловим, то доведеться тільки зайвий раз платити податки і отримувати дозволи. До того ж, своїх постійних клієнтів Ліза не проміняє на жодні гарантії від інвестора. Однак є в селі і ті, хто мріє про нові горизонти для хрінівництва. Хрінні романтики Біля сільської ради пожвавлення – приїхала перевірка. Доки сільський голова показує контролерам з райцентру документи, на вулиці чекають своєї черги на прийом двоє чоловіків, два Михайла. Одному за п’ятдесят, у нього міцна статура і червонясте обличчя. Іншому вісімдесят, він весь у зморшках, але дуже веселий і бадьорий – приїхав до центру з іншого кінця села на велосипеді. «Про хрінь говорите? А хочете купити? Можу продати, скільки вам, два мішки?- одразу пропонує Михайло старший. - У мене п’ять сотень кілограмов, можу показать, як я його в пивниці зберігаю, вам же треба увідіти! Кіть хочете, то я продам. А так – то ми його здаєме, а наші тут натиравуть і продавуть». Разом із міським головою ці два Михайли утворюють такий собі рух «хрінних романтиків». Про славні часи міжнародного співробітництва в галузі хрінівництва вони можуть розказувати стільки, скільки ви будете слухати. «Як село – так і хрінь був. Його достаточно раз посадить – і він уже сам садиться років 15-20. У нас всі городи під хріном – картопля, наприклад, убирається, а він там потім осінню росте. Із їдного сотика буває сто кілограм хріну. В селі раньше було до тисячі тон, - згадує Михайло-молодший. - Була заготконтора, то через неї все Москва забирала, все туди везли продавати. А ще в ньому лечебний спірт, через то у нас хрін брали австрійці, чехи, німці – робили з нього вєлікоє лікарство. Але то було давно. При Советскому союзі. Як стала Україна, то на границі стали рекитіри, забиравуть. Тепер вже не можуть люди так возити, як раніше. Треба, шо хтось хрінь купляв – то люди би його на машини, на фури, та й звозили б. На Київ продавать, по всій Україні». Сільський голова Степан Кунак вважає, що Новому Давидково потрібен власний переробний завод і реклама по всій Україні. «Треба завод, щоб хрін тут пререробляти. Близько двадцять років назад були німці, хотіли вкласти вісім сотень тисяч доларів, але була погана організація, ті купони – нічого не вийшло. Цікавилися з Ізраїлю, але результату нема. Тепер ми вирішили зробити нашому селу таку символіку – з коренем хріну. Біля в’їзду в село поставимо знак (той самий пам’ятник, про який йшлося на початку тексту - прим. Авт.). Вже знайшли фірму, яка може таке виробити. Хочемо до себе так привабити інвестора. Ще наш хрін цінують в Канаді, Ізраїлі – треба там пустити рекламу», - каже голова. Сам Степан Кунак хрін на продаж не вирощує – в цьому році посадив тільки 10 корінців ( «для себе достаточно»), але за односельців, як і за місцевий бюджет, вболіває. Наостанок просить корреспондентів переказати всім інвесторам: у селі Нове Давидково можуть виростити тисячу тон хріну щороку і чекають на господаря.