Так, за їхніми даними, у минулому Солотвино славилось не лише своїм солерудником , але і двома оздоровницями — «Lajos-fürdo» та «Pável-fürdo», в які вода через спеціальний дерев`яний водопровід постачалася прямо із соляних шахт. У друг. пол. ХІХ ст. «Lajos-fürdo» відкрила держказна, «Pável-fürdo» (в околицях) — родина Стойки. На початку своєї роботи вони складались з кількох гостьових кімнат та купелів. Славились солоною мінералізованою водою, чистим повітрям і порівняно невеликими цінами. Вартість ванни у приватному купелі коштувала 20-30 крейцерів (доповн., вартість 1 кг солонини у ці роки - 70 крейц.) Житло можна було винайняти у місцевих шахтарів. Державний заклад характеризувався обмеженістю та деякою закритістю. Значно більше інформації залишилось про «Pável-fürdo». У 1913 р. новим власником комплексу став János Brezanószky, запустивши активну рекламну кампанію у наступному літньому сезоні, який тривав із 15 травня до кінця вересня (типово для подібних закладів краю). Вартість повного пансіону з лікувальними ваннами та музичним супроводом у цей час коштувала від 6 крон. Урядовцям надавались суттєві диференційовані знижки. У період міжсезоння вартість проживання у кімнатах знижувалась на 50%. І світова війна та румунська окупація призвела до занепаду закладів. У 1939 р., після 20-літнього простою, частково була відновлена робота «Lajos-fürdo», «Pável-fürdo» використовувався як казарма для угорських солдат. Довідково: Turystyka Zakarpattia / Туристика Закарпаття — краєзнавчий проект, присвячений історії туризму та рекреації Закарпаття ХІХ-ХХ ст. (Автори: Богдана Носа та Віктор Суліма).