Як Квейсі навчила прикордонника-ветерана з Закарпаття терпінню і спокою (ФОТО)

Після повернення з бойових дій прикордоннику Павлу Дзибі було важко контролювати емоції - поки у його житті не з'явилася службова німецька вівчарка Квейсі. Собака стала не просто робочим партнером, а справжньою реабілітацією для ветерана.

Павло Дзиба служить у Мукачівському прикордонному загоні. Він має бойовий досвід, і, як багатьом ветеранам, після фронту йому довелося заново вчитися жити в мирному ритмі. Він сам визнає: після бойових дій став запальнішим, різкіше реагував на дрібниці, які раніше просто не помічав. І саме в цей складний період у його житті з'явилася Квейсі, повідомляє Західне регіональне управління Держприкордонслужби.

Кінологією Павло цікавився давно - любив собак ще з дитинства. Але коли вибирав службову собаку, одразу попередив кінологів: після фронту не завжди може стримувати емоції, тому йому потрібна тварина, з якою можна працювати спокійно. Квейсі - німецька вівчарка, спокійна вдачею, але активна і дуже прив'язана до господаря - виявилася саме такою.

Спочатку їм обом довелося звикати одне до одного. У кінології немає швидких результатів: тільки щоденні тренування, повторення, терпіння і час разом. Квейсі спеціалізується на слідовій роботі - має чудовий нюх і швидко опановує завдання. На службі вони регулярно відпрацьовують слідову роботу, затримання, різноманітні вправи. Павло ставиться до можливостей собаки відповідально і без крайньої потреби до силових методів не вдається.

Поза службою Квейсі зовсім інша - жива і грайлива: полює за м'ячами і пулерами, може погнатися за лисицею в лісі, а одного разу бігла за мотоциклом Павла на швидкості близько 40 кілометрів на годину. Але на поклик завжди повертається до господаря. Саме в таких моментах - під час ігор, прогулянок, щоденних дрібниць - між ними й сформувався той зв'язок, який важко назвати просто робочим.

Павло каже, що Квейсі стала для нього як дитина: «Це вже не моя службова собака. Це вже моя дитина, яку я взяв, виховав. Я її дуже сильно люблю і ціную». Але найголовніше, що дала йому собака, - це терпіння. Виховувати собаку криком неможливо: потрібно пояснити, повторити, дочекатися і похвалити. Павло, якому після фронту бракувало саме цього, поступово навчився спокійніше реагувати на те, що не виходить із першого разу.

«Вона мене навчила терпінню», - формулює він сам. Для людини, яка пройшла бойові дії, це може здаватися простою річчю. Але повернення до мирного життя часто саме з таких простих речей і складається.

Дивіться також: Дружині полеглого прикордонника Мукачівського загону вручили медаль «Захиснику Вітчизни»