Своїми руками вона творить дива. Усе те, за що береться, обов’язково вдається. А познайомившись із нею, можна отримати масу позитивних емоцій, адже стільки добра й гарного настрою випромінювати здатен не кожен. Попри те, що має багато хатніх справ, встигає завжди і всюди. Виховує жінка й чотирьох прийомних дітей. Так сталося в житті, що пані Олександра з чоловіком Михайлом власних дітей не мали, тому не впавши в розпач, з радістю впустили до свого серця спочатку двох хлопчиків, а потім іще двох дітей. З першого дня вона зігріла малечу своєю любов’ю, подарувавши їм справжній домашній затишок. Як кажуть, чужих дітей не буває. Мешкає Олександра серед чудових краєвидів, де природа просто вражаюча, де все надихає творити. Таким чином виникла у сім’ї Пригара з Нижнього Селища ідея зайнятися зеленим туризмом. Навколишня природа – чудова, площа будинку чимала, тому родина взялася за справу. Облаштували спальні кімнати, де можуть поселити 16 гостей. А вже минулого року активними темпами втілили в життя ідею створення музею народних ремесел регіону. Старовинні цікаві речі збирали роками, тому заповнити залу знайшлося чим. Відтоді родина Пригари почала займатися розвитком зеленого туризму, приймають у себе вдома туристів. Більше того, навіть готують наші національні страви та влаштовують вечорниці. Радо розповідаємо й про те, чому власне ми завітали до Олександри. Добре знана вона на Хустщині, як майстриня з писанкарства. Працюючи вчителем трудового навчання в гімназії-інтернат міста Хуст, вчить дітей рукоділлю. Приходячи з роботи додому, береться за хатні справи, а ввечері починає творити. Може спати всього декілька годин на добу, та все одно виглядає піднесено. Позаяк наближається велике релігійне свято – Великдень, то ми й вирішили навідатися в гості до пані майстрині. А ініціатором такої зустрічі стала директор Хустського районного центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді Руслана Канчій. Завітали в гості минулого тижня як дорослі, так і діти Хустщини. Спочатку відбулося знайомство з майстринею, а вже потім всі разом приступили до роботи. Після проведеного майстер-класу кожен мав можливість намалювати воском свою писанку. Хоча всі малювали вперше, проте творчі плоди вийшли надзвичайно цікаві. Олександра розповідає, що її перші писанки були значно гірші, тож учасники майстер-класу, не втрачаючи надії, творили та фантазували. У результаті більш як двохгодинної роботи вийшли справжні художні шедеври, наповнені дитячою любов’ю. «Яйце є символом зародження всього живого. На писанках є дуже багато символів, кожен із яких має своє значення. До прикладу, риба на писанці – це уособлення Ісуса Христа. Такі писанки зазвичай дарували дідусям або бабусям, аби вони були здорові. Є на писанках також різні цікаві орнаменти. Також існує така думка, що писанки краще малювати вночі, коли ніхто не бачить», - розповідає майстриня з писанкарства Олександра Пригара. Скільки було захоплення та запалу в дітей, коли вони вимальовували писачками безліч цікавих візерунків. Ділились своїми ідеями, допомагали один одному. І тоді здавалось, немає нічого складного у цьому ремеслі – взяв писачок, віск та й малюєш. Та як виявилось, не все так просто. Цей процес вимагає пильності, вправності рук, винахідливості. Та з упевненістю можу сказати, що діти впорались з цим завданням блискуче. Звичайно, що ці роботи були виконані не так професійно, проте кожен мав можливість відтворити в орнаменті частинку свого внутрішнього світу. Своєму першому власноруч розписаному яйцю кожен з учасників радів по-дитячому щиро, а по закінченню майстер-класу з гордістю забрав додому, щоб покласти до великоднього кошика. Розмальовуючи писанки, хтось із дітей тихо наспівуючи шепотів: Розмалюю писанку, розмалюю, Коника гривастого намалюю. Розмалюю писанку, розмалюю, Соловейка любчика намалюю. Г. Товт, для Mukachevo.net