Як розповів журналістам "Суспільного Закарпаття" завідувач кузні Віктор Петровці, ковалі почали працювати тут за допомогою водяного колеса ще з 1850-х років. І до цього часу кузню зберегли в тому ж вигляді. 71-річний коваль Михайло Пилипчинець разом з колегою Василем за 20 хвилин виковують лопату. Крім неї тут роблять мотики, рогатки для винограду та інші сільськогосподарські інструменти. Михайло працює тут 35 років. Встиг навіть поділитись досвідом з третім президентом України. "Він біля мене стояв, бив молотом. Тут був у 2006 році. Він був у цьому (моєму) халаті. Був коло мене помічником", — згадує коваль. Колись у водяній кузні працювали 24 ковалі, працювали у три зміни. Зараз тут тільки Михайло та Василь. Василь, хоч і має прізвище Коваль, саму професію освоює тільки пів року. Навчав його ковальству колега Михайло. "Раз показали – походив, поробив, і «пішло» потихеньку, — розповів Василь Коваль. — Принцип води працює як кран. Чим більше піднімеш штангу, тим більше води йде, менше опустиш, менше води йде. Це як на машині педаль газу". Щороку, аби все більше людей дізнавалися про цю унікальну для України кузню, тут влаштовують фестиваль ковалів, розповідає завідувач кузні-музею "Гамора" Віктор Петровці. Сюди приїжджають до 30 ковалів та майже 5 тисяч відвідувачів. "Ковалі обирають собі щороку тему фестивалю, — розповів він. — І частину виробів вони залишають тут. І ми з часом плануєм, щоб все це подвір’я «гамори» було в кованих виробах, щоб воно відповідало своїй назві. А «Hammer» - це молот німецькою. Тому історики схиляються, що це від цього слова так кузня називається».