Найстаріший ветеран-верховинець відзначив 102-у річницю

Хоч дуже вже поважного віку, але всі як один у піджаках, лацкани яких рясно уквітчали бойові нагороди, з’явилися сивочолі синевирці-ветерани на традиційне сільське торжество — святкування чергової, на цей раз ювілейної дати — 65-річчя Великої Перемоги. Синевир — село сміливих, волелюбних людей. Цей факт підтверджує і статистика, про яку, скрупульозно збираючи спільно з колегами, сповістив вчитель місцевої ЗОШ І-ІІІ ст., з 37-річним освітянським стажем Михайло Столець. За його даними, прагнучи щасливого життя і мирного неба, боронити рідну землю від агресора зголосилися з бокораського краю ледь не дві сотні горян, у тому числі 6 дівчат, з яких з війни не повернувся живим 71 чоловік і їхні імена викарбовані на обеліску в центрі села. 47 синевирців пішли на фронт добровольцями, а 40 — влилися в ряди армії Людвіка Свободи. Шість сільчан за воєнного лихоліття пропали безвісти. І ще така сумна цифра: 22 жителі тереблянського кутка загинули в радянських концтаборах за нелегальний перехід кордону в 40-х роках минулого століття за мрії кращого життя в Росії. В останні роки за організації святкування у Синевирі Дня Перемоги активно долучається син колишнього партизана, на жаль, який вже 11 років спочиває вічним сном, Луки Сятині — Михайло, депутат облради, а в недалекому — нардеп України. Щороку він приїжджає з Києва (де зараз мешкає і працює), аби мати теплу зустріч з відважними земляками і вручити їм матеріальну допомогу. Його брат Андрій теж навідується з Ужгорода, щоб висловити ветеранам вдячність за їх ратний труд на полях битв. Вітали їх і депутати райради Микола та Іван Шпільки, Микола Микулін, Андрій Куруц, сільський голова Михайло Шпілька. Біля пам’ятного знака, де о. Іоан Паканич провів молебень за участі значної кількості громадськості, голова райради Іван Ярема вручив винуватцям торжества державні нагороди — ювілейні медалі, щиросердечно побажав міцного здоров’я, земного щасливого довголіття, підкресливши вагомий внесок хоробрих синевирців під час історичної події в ім’я миру і спокою на землі. А учні-дівчата школи шанованим людям вже вкотре поліпшили настрій змістовною концертною програмою, подарувавши водночас квіти. За святковим столом у кафе учасники збройного часу Василь Карпа, Іван Цімбота, Федір Бобонич, Микола Шарга, Федір Цупер, Іван Цімбота, Ганна Печкан, як і Олександр Шестаковський, який зазнав у дитячі роки блокаду Ленінграда, згадували епізоди часу, коли свистіли кулі, гриміли бомби, коли треба було дивитися і у вічі смерті. Особливо було приємно слухати найстарішого як серед присутніх, так і всієї Верховини — Федора Бобонича, якому в середині минулого березня виповнилося аж 102 (!) роки. Дивують не лише його солідні і нівроку літа, але й феноменальна пам’ять — до дрібниць може пригадати фрагменти нелегкого дитинства, біди війни, які переплелися у Божому дарі довго вікувати.