Олександр Цепурдей, тренер Мукачівського клубу “Товариш”, розповів про те, чому він не задоволений результатами змагань: - “Черговий старт – це єдине, з чим нас можна привітати. Знов Ужгород, знов Шахтинський ліс – найпопулярніше місце тренувань в обласному центрі в останні півстоліття. 90 відсотків всіх змагань, що проводяться на Закарпатті за останні роки – в Ужгороді. І це при тому, що сучасні спортивні карти є в Іршаві, Хусті, Перечині, Воловці, Берегівському, Свалявському та Тячівському районах… А бігати, як сьогодні, по тим самим контрольним пунктам, що й рік-два тому, вчора, а тим більше – стартувати у загальному конкурсі людям, які ці пункти встановлювали – це просто дикість якась. Не знаю, чим це можна пояснити. Адже в Правилах чітко написано: “Дистанція має зберігатись у таємниці до старту останнього з учасників”. Так, вихованці нашого клубу без проблем перемогли в категорії найсильніших: серед жінок кращими були Наталія Шозда, Ніна Расчупкіна та Ірина Пренделович, призери серед чоловіків – Олександр Касьянов і Владислав Французов, та Сергій Брилинський з Ужгороду, але цей результат нас абсолютно не радує. По цим стартам зрозуміти, чи готові закарпатці сьогодні в принципі боротися на найвищому рівні неможливо, а у фінансуванні участі в чемпіонаті України, що проходив в Сумській області, нам відмовили. Вчергово. Ще донедавна орієнтувальники приносили області левову частку медалей і балів вищої спортивної майстерності, очолювали рейтинги найсильніших областей, до десяти наших краян входило до збірних, а сьогодні у збірній – один Касьянов, а за балами ВСМ ми – передостанні. Причини? Ну, якщо відхід від тренерської діяльності відомих майстрів Віри та Олексія Ждановичів, і Ференца Гутлебета можна пояснити невисокими зарплатами, то чим можна пояснити закриття адміністрацією секції велоорієнтування в Мукачеві? Єдиної, до речі, в країні, вихованці якої спромоглися вибороти для України медалі Європейського чемпіонату. Якщо раніше ми “приростали талантами” за рахунок активного залучення представників суміжних видів спорту, лижників та легкоатлетів зокрема (навіть з Рахівщини та Міжгірщини), то тепер обласна федерація перетворилася у закритий гурток Центра туризму і всі її досягнення пов’язані виключно з відомчими змаганнями, і то за умови, що вони проводяться в Ужгороді. Ми опинилися на початку 80-х. Повертаючись до зимового чемпіонату, скажу: для дітей важливим і відповідальним є будь-який старт на незнайомій місцевості. Тому відмічу насамперед чудові результати вихованців Іршавського центру туризму, серед переможців і призерів були іршавчани Дарина Кузан, Юлія Ференці, Олександра і Мар’ян Осійські, Михайло Лелітко. Свої нагороди отримали й учні Кам’янецької ЗОШ Володимир Манцулич і Анастасія Кремінська, та мукачівці Яна Брунцвик, Іван Солонець, Владислав та Катерина Цепурдеї. Ну й, звісно, найбільшу кількість медалей на рідних теренах зібрали ужгородці. Переможцями серед них стали Андріана Базюк, Вероніка Гуснай, Андрій Михайлін, Олександр Самсонов і Андрій Василина, срібними призерами – Валентин-Крістіан Вішколц і Костянтин Гутич, бронзовими – Яна Маханець, Андрій Ресенчук та Олесь Голембурський». Ольга Шевченко, фотографії Олександра Цепурдея