На Закарпатті я була два роки тому, тоді у своєму репортажі згадала, який смачний вирощують там виноград. З того часу мій колега не втомлюється нагадувати: «Поїдеш на Закарпаття, привези трохи винограду»… На жаль, цей фрукт ще не дозрів. Липень щедро обдаровує закарпатців абрикосами та персиками… За два дні я об’їхала добрий шмат «Закарпатської Африки» (так цей регіон називають у народі). Тут завжди тепліше, ніж в інших областях України. Останнім часом, правда, дошкуляють проливні дощі. Так і цього року, у травні через сильні опади деякі райони (зокрема, Мукачівський, Виноградівський) були підтоплені. Але жителі мені кажуть, якщо минулого року збитків наробив град, то цей рік - урожайний. Здійснити подорож вдалося завдяки «Сировинному туру Закарпаттям», який у Львові організовує туристичний оператор «Відвідай». Почну розповідь з озера Синевир (воно на висоті 989 метрів над рівнем моря, глибина – 22 метри, його ще називають «Морським оком»). Їдемо по перевалу біля гори Кам’янки. Підіймаємося вгору – гори торкаються хмар… Ти сидиш ніби не в автобусі, а в літаку… Коли заїхали у Міжгірський район, одна туристка пожартувала: «То ми на дачу Януковича їдемо?» (Глава держави живе у Межигір’ї біля Києва. – Авт.). Синевир - найбільше озеро на Закарпатті, вважається одним із семи чудес України. Купатися і ловити рибу там заборонено – заповідна зона (в озері водиться форель, є раки). Не дозволено палити вогнища та ставити намети. Озеро розташоване посеред лісу. Цю красу навіть складно описати словами. Треба бачити… Коли я вийшла з автобуса, мене розсмішила корова (ці тварини на Закарпатті коричневого кольору). Місцеві жартують, що їхні корови мають присоски, щоб ходити по горах… Спершу вона постояла біля кав’ярні, розглядаючи вивіску. Потім стала посеред площі. Туристи, які проходили повз, чухали її за вушком… Корова не пручалася. Підіймалися до озера вгору хвилин із двадцять… Пішки це робити важко, але воно того вартує. Втамувати спрагу можна, напившись джерельної води. Але вода дуже зимна. Запах смерек у цій місцині неймовірний. Голова йде обертом. Єднання людини з природою час від часу порушують «крутелики», які їдуть до Синевира машинами і для чогось сигналять… Туристів у цих краях багато. Українка, яка їхала з нами в автобусі з двома дітьми (тепер живе у Голландії), ніколи не була на Синевирі… «Нарешті зрозуміла, чого мені бракує у Голландії», - каже вона, глибоко вдихаючи гірське повітря і не відводячи очей від таємничого озера. На Синевирі процвітає бізнес серед місцевих жителів. Гриби, ягоди (і свіжі, і сушені), чаї з лікарських трав, бринза, закатана у півлітрові банки… Продавці – переважно діти. Я зупинилася біля трьох гарненьких дівчаток. За набір сушених лікарських трав просять 10 грн. Ці трави можна купити як окремо, так і в суміші (в асортименті – малина, ожина, суниця, брусниця, чорниця, м’ята, звіробій). Найважче, кажуть діти, знайти арніку. Відвар з арніки заспокоює нерви і серце… Збирати лікарські трави не така-то й легка справа. Деякі рослини печуть руки, треба знати, як цього уникнути… Проходжу повз хлопців, вони замість того, аби торгувати, пустують… Мало банки з маринованими грибами не поперекидали. Біля самого озера продавців лісовими дарами також не бракує. Сушені білі гриби (200 г) чоловік продавав за 90 грн. Сушену чорницю (невеличкий пакетик) за 15 грн. Бринзу - по 20 грн. (закарпатська бринза у банці може зберігатися в холодильнику чотири-п’ять місяців). Тільки от я не бачила, щоб цей сир купували туристи… Бринза має бути зроблена з овечого молока, але, буває, замість нього недобросовісні господарі додають коров’яче. Місцевий хлопець на ім’я Альберт розповідає, що в день, буває, і 200 грн. на травах заробить, а буває, й тисячу. За місяць на травах можна заробити 2-3 тисячі грн. «Коли продавців багато немає, тоді і виторг більший», - каже він. Хлопець ділиться секретом сушіння трав. «На сонці трави сохнуть два дні, у тіні – три-чотири. Коли висихають, ми їх перемішуємо». Поки туристи насолоджуються краєвидами (багато було охочих сфотографуватися з опудалом ведмедя та у гуцульському вбранні, така послуга коштує 5 грн.), двоє жіночок з нашої групи кинулися шукати туалет. Що вам сказати? Туалет там такий, що не зайдеш… «Утопишся»... До речі, дерев’яні закарпатські туалети - це «екзотика». Такого у світі більше ніде не побачиш…