Ми з чоловіком дуже любимо активний пізнавальний відпочинок. Море, гори, ліси, міста, села - нас манить дорога і все нове, небачене нами. Коли народився синочок, ми ні хвилини не сумнівалися, що він успадкує нашу дромоманію - жагу до подорожей. Мар’янчику виповнився лише місяць, а ми йому вже показували «Французьку весну» на Дніпрі. Не сиділи вдома і в вихідні, всюди брали сина з собою - в Ботанічний сад, на святковий Майдан Незалежності, на книжкову виставку в Українському домі. Малюк лежав у мене (або у тата) на плечі і захоплено все оглядав. Або міцно спав. Ніколи він не виявляв невдоволення: не вередував, не плакав. Ми, як і всі батьки, дуже любимо нашого Мар’янчика. А ще поважаємо за його характер і витримку. У Карпати! У гори вирішили їхати всі разом. Домовилися з чоловіком, що візьмемо коляску. Зупинимося в готелі під Говерлою. Чоловік буде ходити в гори, ну а нам з сином доведеться дихати свіжим повітрям біля підніжжя і насолоджуватися природою. Їхали всього на два дні щоб, як кажуть, збити своє задоволення. І все-ж я взяла з собою купу одягу, захист від сонця і дощу, суміші для дитини, ковдри. Всі згодом стало в нагоді ... Підйом і спуск Можна сказати, що на Говерлу ми з сином вийшли випадково. Я ніколи раніше не піднімалася на цю знаменну для нашої країни гору (хоча дуже хотілося). Чоловік уже побував там. Коли побачила, що з екскурсії на вершину повертаються веселі дітки, подумала: «Напевно, це легка прогулянка. Чому б і нам не спробувати? .. » Сказала про це чоловікові. Він лише запитав: «Ти впевнена?» І я остаточно зважилася піднятися на Говерлу заради майбутнього нашого сина. Він підкорить найвищу вершину країни в три місяці. Після цього, у дорослому житті, не буде пасувати перед труднощами! З такими думками ми рушили в дорогу. Спочатку йшли сосновим лісом по звивистих коріннях. Я несла дитину (у «кенгурушці»), а чоловік - рюкзак. Сонце припікало, довелося роздягнутися. Ліс закінчився і почався густий чагарник. Подув вітер. Ми одягли малюка, прикрили йому щічки, щоб сонце не обпекло. Я дуже швидко втомилася (організм ще не зміцнів після кесарева). Вже через годину шляху у мене вирвалося: «Напевно, варто повернутися». Однак чоловік запротестував: «А що ми скажемо потім синові? Ні, цей шлях потрібно пройти! » Тато взяв Мар'яна, щоб я зібралася з силами. Лиса вершина гори, що продувається сильним вітром, йшла в небо. Вдалині ледь виднівся хрест. Мої хлопчики рухалися метрів за десять попереду, а я тягнулася за ними. З останніх сил я доповзла до вершини. Мої рідні сховалися під монументом від вітру. Це була перемога! Але ще не кінець подорожі. Ми трохи відпочили і рушили в зворотний шлях. Виявилося, нас чекали нові випробування. Почалася злива. Дитину закутали в плащ, одягли в три светри і продовжували спускатися. Негода скоро вгомонилася, і виглянуло сонечко. Задоволені і щасливі, ми відсвяткували повернення! Ділимося досвідом На Говерлу сходять десятки тисяч паломників. Вікового обмеження для цієї подорожі немає. Тим часом місцеві рятувальники запевняють, що за свою більш ніж двадцятирічну практику українців-немовлят на горі не бачили. Підняти на Говерлу свою дитину у віці до року в останнім часом наважуються тільки іноземці (частіше поляки). Діти зараз народжуються дивовижні - відкриті світу. Ми в цьому переконалися, спостерігаючи за сином. Тепер ми знаємо Зараз, коли материнського досвіду в мене більше, хочеться попередити батьків, щоб до таких «бродилок» вони готувалися ретельно. Тим не менше я впевнена, що подорожувати з маленькою дитиною можна, хоч би що казали лікарі. Такі пригоди перевіряють почуття і зміцнюють сім'ю. Якщо щасливі батьки, малюк росте здоровим і упевненим в собі. А це головне в нашому житті.