Поет Ярослав Ланьо завітав до юних журналістів Мукачева та розповів про участь у війні (ФОТО)

Зустріч з поетом-фронтовиком 23 лютого 2022 року ми пішли у гості до доньки, щоб привітати з днем народження нашу улюбленицю, внучку Софійку. В той день лунали не тільки вітання, у всіх було якесь недобре відчуття, то ж про це багато говорили за столом, а під ранок прийшла страшна звістка - війна! – почав свою розповідь про пережите два роки тому гість вихованців Мукачівського центру дитячої та юнацької творчості відомий закарпатський поет Ярослав Ланьо. Уже 24 лютого, не сказавши сім’ї ні слова. бо знав, що інакше буде багато сліз, записався добровольцем… Зброю колись тримав у руках, то ж не був зовсім вже новачком. В молодості чоловік три роки служив на так званому північному флоті на крейсері «Київ». Там поряд з Ярославом проходили службу юнаки з різних республік тодішнього Радянського Союзу - грузини, молдавани, узбеки… Але спілкувалися всі російською і, якщо старший по званню чув, що хтось говорить своєю, рідною, то одразу обривав: «Што язика не знаєш?». -Тоді була така політика, та, чесно, кажучи, не дуже добре всі ми тоді володіли своїми мовами,- розповідає Ярослав Іванович. У школі українська була, мов іноземна - двічі на тиждень, Підручники у виші – російською, по телебаченню, по радіо – російська. То ж перші дві збірки віршів поета – написані російською. - І тепер, я, хоч вже і маю статус дідуся, але досі з захопленням відкриваю для себе красу материнської мови, - зізнається Ярослав Іванович. То ж третя збірка віршів «Пів келиха рим» увібрала в себе всю красу рідної, милозвучної, багатої української мови. І поет з задоволенням читає свої твори. Напевне, всі, кому зараз за тридцять,хто жив при Радянському Союзі мають схожі спогади. Адже, як і в царській Росії, так і в Радянському Союзі все робилося для того, аби знищити, заборонити українську. Її переслідували, забороняли видавати книжки, грати в театрі , зовсім мало було українського кіно..Але за роки незалежності України багато змінилося. Хоч і не всі зрозуміли, що мова, то найбільший скарб народу,бо без мови немає нації, все ж поступово російську почали витісняти, в першу чергу з державних установ. Але це не сподобалось росіянам і ті, хто називав себе братами, єдиним народом, підло напали на Україну, одним із мотивів назвавши нібито утиски російськомовних, - каже пан Ярослав. Нечувана біда прийшла в нашу країну. Криваві злочини, знищення міст і сіл. - Хіба міг я стояти осторонь?- ставить нам риторичне запитання Ярослав Іванович,- відповідаючи на наше. Хто мав іти захищати мою родину, моїх доньок, Софійку? Опинившись на фронті, чоловік не забув своє захоплення, писав вірші і в короткі хвилини тиші побратими радо слухали його лірику, адже в ній ішлося про любов, про коханих жінок, про тугу і чекання. Війни їм і так вистачало. Взагалі й перша поетична спроба пана Ярослава – то був вірш для дівчини, яку він намагався вразити. Йшов тоді юнакові 23 рік і відтоді, як зізнається, все й почалося. Зараз в доробку поета до тисячі віршів. Є тут звичайно і про любов до рідного краю, і про патріотизм, і про війну, про побратимів, кількох з яких, на жаль, забрала війна. Сам поет був поранений, довго лікувався, досі є проблеми зі здоров’ям, але, каже: «Скажуть пора йти – піду знову!» Ярослав Іванович знову й знову читав нам свої вірші, говорив про любов до краю, до землі, де народився, до рідної мови, без якої , як і без мами, не можна жити. Міжнародний день рідної мови, який ми запросили поета відзначити разом з нами, наповнився одночасно і спогадами про перші дні війни, про пережите.Цікава захоплююча зустріч завершилася фотографією на згадку. Пан Ярослав попрямував додому, готувати сюрприз для внучки, у якої день народження і якій хотів би найбільшого щастя і, головне, миру! Аліна Красновська, гурток «Юні журналісти» при МЦДЮТ Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!