Повернувся після важкого поранення: історія прикордонника Мукачівського загону з позивним "Стіч" (ФОТО)
Коли Віталій уперше потрапив під щільний обстріл, йому було лише двадцять років. Він добре пам’ятає, як тоді сказав побратимові: «Нам лише по двадцять. Навіщо нам усе це?»
Військова служба вже була йому знайома. У 2020 році Віталій проходив строкову службу в лавах ДПСУ. У перші дні повномасштабного вторгнення він виїхав із рідного Бердянська, де залишилися його батьки та майже всі родичі, і вирушив на Закарпаття, пише Західне регіональне управління Держприкордонслужби України.
Там Віталій, який отримав позивний «Стіч», мобілізувався до Державної прикордонної служби України та долучився до бойового підрозділу Мукачівського прикордонного загону.
Саме у складі цього підрозділу Віталій пройшов найскладніші бойові ротації. Перші бої він пам’ятає особливо добре: спочатку відчував страх, але згодом чітко усвідомив, за що бореться.
«Я воюю за Україну, бо не хочу жити в окупації», - говорить прикордонник.
Найтяжчі спогади Віталія пов’язані з Вовчанськом. Коли його група заходила на позицію, над військовими завис ворожий дрон. За кілька хвилин розпочався мінометний обстріл, а згодом з іншого безпілотника скинули вибухові боєприпаси. Унаслідок атаки всі троє бійців зазнали поранень.
Віталій самостійно надав собі першу допомогу та наказав побратимам розосередитися. Майже добу він залишався сам у напівзруйнованій будівлі, очікуючи, поки свої зможуть дістатися до нього.
Коли евакуаційна група нарешті прибула, з’ясувалося, що серед поранених був близький друг і кум Віталія. Побратими не залишили товариша: під безперервними обстрілами поклали його на садову тачку та доправили до укриття.
У підвалі, де вони намагалися перечекати черговий обстріл, кум тихо промовив: «Я все… Трохи посплю…» За годину його не стало. Цю втрату Віталій і досі називає найболючішою за весь час війни.
Осколок пройшов через голову й застряг в орбіті ока. Зір на праве око він утратив майже повністю. Попереду були операції, лікування і майже рік реабілітації.
Після такого багато хто вирішив би завершити військову службу. Віталій повернувся.
Рішення пояснює просто: «Хотілося бути з хлопцями».
Через поранення він уже не міг виконувати ті самі завдання, що раніше, тому опанував нову спеціальність. Він пройшов підготовку з аеророзвідки та став оператором БпЛА. Під час ротації на Чернігівщині знову виконував завдання - цього разу за допомогою безпілотника.
Віталій зізнається: страх нікуди не зникає. Просто з часом вчишся не дозволяти йому керувати своїми рішеннями. Перед кожним бойовим виходом він насамперед думає про дружину та маленького сина Артема.
«Я думаю про родину, яка чекає на мене вдома. Знаю, що мушу повернутися живим».
Нині його дім - на Закарпатті. Тут Віталій створив сім’ю, придбав будинок і продовжує службу. Водночас рідний Бердянськ залишається місцем, куди він поки не може повернутися.
На запитання, чи сумує за морем, Віталій відповідає: «Так, моря не вистачає». А коли мова заходить про те, чи планує він після війни опанувати іншу справу, лише усміхається: «Я більше не бачу себе в жодній іншій професії».
Долучайтесь до команди Мукачівського прикордонного загону.
+38 (066) 020-26-62
Чекаємо за адресою: м. Мукачево, вул. Недецеї, 45.