Пану Габору і Парасці уже далеко за 70-т. Вони живуть вдвох, діти уже давно виїхали за кордон. Щороку у вересні їх город рясніє червоною паприкою. Нею подружжя засаджує щонайменше 15 соток землі. Аби обробити усю цю городину родина прокидається вдосвіта. Йдеться у сюжеті Ужінформ. Саджати паприку починають вкінці травня, збирають урожай у вересні. Далі його нанизують на спеціальну нитку (по 150 перців на кожну) і кладуть просушувати на сонце. Важливо аби на такій нитці не було жодного поганого перцю.Коли перець висохне, його змелюють. Більше жодних добавок, паприка має самодостатній смак, її в закарпатській кухні використовують у багатьох стравах. Після солі – це найпопулярніша гастрономічна приправа. Із свого городу подружжя Габор цьогоріч планує заготувати 250 кілограмів уже меленої паприки. Далі будуть її продавати і роздавати друзям. Через епідемію коронавірусу продати паприку стало складніше і вона значно впала в ціні. Якщо раніше за кілограм можна було виручити 150 гривень, то тепер готові віддати і за 70-т. Проте гроші не головне, атмосфера маленького села робить його унікальним у ці осінні дні. І це надихає людей підтримувати добру традицію культувування перцю-паприки. За цими посиланнями можете побачити цікаві матеріали про вирощування паприки, тут фото обвішаного паприкою будинку, а тут матеріал Deutsche Welle про запашну паприку з Великої Доброні. Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!