Зазирнути в минуле і побачити, які страви готували наші пращури, та чому в одному районі популярний боґрач, а в іншому дзяма, стало можливим завдяки проєкту «Віртуальний музей гастрономічної спадщини "Вітрина Закарпаття"». Головна мета проекту - створення ресурсу, де будуть представлені 25 традиційних страв Закарпаття та 5 із Бессарабії. Над проєктом працює мультидисциплінарна команда, яка включає фахівців в кількох сферах: науковців у сфері харчових технологій, здоров’я, етнографії, розвитку туристичних продуктів та захисту культурної спадщини. Почали роботу з Хустської, Солотвинської та Ясінянської ОТГ. Тут живуть люди різних культур, традицій та національностей. До них окремо було додано лемківську кухню Ужанської долини, яка хоч і багато в чому перегукується з кухнею більшої частини регіону, та все ж має свої відмінні риси. Насправді було важко визначитись, адже команді проєкту хотілось охопити максимальну територію Закарпаття. Однак було зрозуміло, що за той короткий час, який виділено для його реалізації, не вдасться ґрунтовно дослідити весь регіон. Тому й розпочали роботу з тими громадами, що мають високий рівень готовності до співробітництва.Для того, щоб віднайти традиційні страви, етнографи УжНУ роблять попереднє дослідження. Вони опитують місцеве населення та шукають носіїв традицій, що готові не просто поділитись історією, але й приготувати ці страви. Після такого попереднього дослідження перший список включав близько 60 страв. З нього було важко обрати лише 25 тих, які першими будуть описані та включені до Віртуального музею.Коли зі стравами визначилися, почали документувати інформацію, описувати локальну смакоту, а фуд-фотограф все зафіксував. Проект є міжрегіональним, має партнерів з Одещини та Києва. Так, зокрема, “Дорога вина і смаку Української Бессарабії” переймає досвід створення віртуального музею та у майбутньому планують запустити аналогічний продукт у себе. Локальна гастрономія має свої переваги. Щонайменше, це ті страви, які роками готували наші предки. Вони створюють характерну самобутність регіону, допомагають краще його зрозуміти. Місцева їжа також відповідає цілям сталого розвитку, адже на транспортування продуктів не витрачається зайвих ресурсів. Зокрема, вона є екологічною з точки зору використання інгредієнтів вони знайомі нашому організму та легше засвоюються. Локальна кухня враховує актуальні сьогодні тенденції slow food та сезонності їжі. Численні дослідження доводять, що свіжий салат не має того ж ефекту для нашого організму в різні сезони. Взимку більш корисним стане салат з кислої капусти чи відварених овочів.Дослідники кажуть, що закарпатську кухню можна вважати “здоровою”, адже значна кількість страв першопочатково були вегетаріанськими. Причина полягає в тому, що основними складниками їжі були овочі та крупи, вирощені на городах. М‘ясо вживали рідше, перш за все через бідність сільських жителів. Тільки нещодавно майже до кожної страви почали густо додавати шкварок, чи придобряти їх ковбасками і шовдарем. Автори проєкту розповідають, що локальна гастрономія це чудовий ресурс для розвитку туризму. Кожна людина, яка вперше знайомиться з певним регіоном, хоче “спробувати його на смак”. За оцінкою Всесвітньої організації туризму понад 58% туристів відвідує інші країни з метою отримання гастрономічних вражень. Цей показник постійно зростає. Також саме гастрономічний туризм сприймається як чудовий інструмент створення єдності та побудови діалогу між різними культурами. Одне із глобальних завдань проекту уніфікація підходів до класифікації гастрономічної спадщини в Україні, враховуючи європейські підходи. Їх планують використати і для вдосконалення підготовки студентів профільних ВНЗ, і для громад та регіонів, щоб вони могли бачити інструменти доведення унікальності локальної продукції та використання її як впізнаваного бренду. Адже за одними підходами, традиційною стравою вважається та, яка передається щонайменше три покоління. Згідно з іншими поглядами та, яка існувала в міжвоєнний період (50-ті роки) або на початку XX ст.Велика частина роботи зосереджена навколо збереження традицій, що через різні причини знаходяться на межі зникнення. У рамках проєкту два знакові закарпатські продукти, а саме традиція приготування сливового леквару та шовдарю були внесені в регіональний перелік нематеріальної культурної спадщини та знаходяться на шляху до національного переліку. 10 продуктів переробки увійшли також в першу сотню каталогу “Ковчег смаку” - своєрідної червоної книги зникаючої традиційної продукції, порід та видів рослин. Туди потрапили й кіфлики, шкваркові погачі, вурда, медяник та інші традиційні продукти. До переліку внесений навіть кантабас - міцний напій, що раніше був популярний на території всієї України, але нового життя набув саме після знахідки 30-річної закладки цього напою в одному із закарпатських сіл. З проєктом «Вітрина Закарпаття» можна ближче познайомитись на сайті та офіційних сторінках в соціальних мережах. Він реалізується за підтримки Українського культурного фонду. https://www.vitrina-zakarpattya.com.ua/ https://www.facebook.com/ShowcaseofTranscarpathia/ Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!