Сторінки історії: Як працював кінотеатр у Сваляві (ФОТО)

І це не дивно. Саме там в основному проводились вище перелічені дії, а головне - крутили художні фільми. А останньому покланялися усі, – про це у своїй книзі «Свалява» розповідає місцевий письменник, публіцист Михайло Турок. Його цитує видання Район.Свалява. Далі публікумо текст Михайла Турка без змін. "Чи дороге було таке задоволення у Сваляві? Відповіді однозначної не має. Якщо підходити з точки зору того, що квиток на дитячий сеанс вартував 1 карбованець до грошової реформи 1961 року і 10 коп. (пишу спеціально для молоді) після її проведення, то судити можна хіба що в порівнянні з цінами на товари широкого вжитку. Адже за тодішній 1 крб. можна було купити 6 буханок хліба, або 10 погарчиків семечок, або 25 погарів газ - води з сиропом, або 5-6 чайних ложок червоного перцю, або 100 коробок сірників, або кіло халви. То в порівнянні з вартістю цих товарів сьогодні 10 коп. за квиток і не занадто дорого. Але при заробітній платі в 50-70 крб.на місяць, навіть 10 коп. були досить цінними. Якщо ж виходити з того, що порожню пляшку у приймальному пункті приймали за 12коп., за 1кг. металобрухту давали 10коп., яблук - 10-20коп., навіть за браковані «бомби» з під «Рислінгу» платили 8 коп., то проворному хлопчині за тиждень до кінотеатру на шпурувати вдавалося. А якщо при цьому у нього був працюючий старший брат чи сесра, доброзичлива тітка чи нанашка, то дитячий сеанс у кінотеатрі або клубі були заповненні на всі 100%. Стосовно кінотеатрів. Спочатку у місті Свалява був лише кінотеатр ім. Т.Г. Шевченка (теперішній ресторан «Європа»). Довоєнним власником цілої будівлі кінотеатру був чех на прізвище Кловда. Там не тільки крутили кіно, але був і ресторан, смачна кухня і люди йшли просто посидіти та випити кухоль пива. У другій половині 60-х у міському парку побудували літній кінотеатр, хоча фільми демонструвались і в клубі лісохімкомбінату, і меблевої фабрики (мехустановка) та селі Драчино. Старе приміщення центрального кінотеатру було занедбано. Перед касою знаходилась невеличка кімната з вищербленою цементною підлогою та щось подібне на турнікет, а за дверима - зал очікування з портретом Т.Г. Шевченка у кожусі та буфетом в кутку, де крім цукерок, попервах продавалось навіть пиво. Зовнішній та внутрішній вигляд кінотеатру вимагав кращого. Для історії: першим директором кінотеатру (райкіномережі ще не було) був фронтовик, житель села Неліпино – Юрій Гарінець. З часом відбулися зміни. Завдяки таким керівникам кінотеатру і кіномережі в цілому, як Туряниця О., Прожегач І., Терів М., Комаровський О., Ясович В., Дудельзак А., Заїчек О., ( в 90-х Шетеля В.), «місцева кіноіндустрія» значно утвердилась і зацвіла. Зокрема, на зламі 60-70 х років проведено капітальний ремонт кінотеатру. Зали очікування стали світлими, просторими за мебльованими стільцями, журнальними столиками, на яких лежав журнал «Советское кино» , а у самому залі повністю замінені ряди крісел, стіни та двері звукоізольовані тканиною, регулювання звуку відбувалося безпосередньо із залу відповідальним працівником, штори затягувались механічно, світилось чергове електротабло з написом «вихід», екран збільшено під демонстрування широкоформатних плівок, а вбиральня стала відповідати своєму призначенню. Оскільки кінотеатр працював по суті цілий тиждень, в день відбувалися 3-4 кіносеанси, які відвідувала маса людей, то і обслуговування кіномережі відповідно потребувало достатній кількісний штат працівників. А враховуючи той факт, що він ще й був на першому місці в переліку дозвілля людей, то пропонуємо ознайомитись зі списком тих хто хоч трішки був причетний до цієї Мекки. Бухгалтерами працювали: Гуштан І., Шкріба Е., Іржак М., майстрами з ремонту кіноапаратури Маляр В., Шура-Бура Б., Кулешов В., завідувачем фільмопунктом Маляр О., водіям Дідренцел К. та Балог Т. Однак найбільше запам’яталися працівники, від яких залежало, чи попадеш на обраний сеанс і, головне, на якому місці сидітимеш? Мова йде про касирів: Адамек О. та Верйовкіну М. , яким щиро, з повагою вклонялася вся Свалява. І не даремно. Займаючи посаду, ці жінки в моїй пам’яті залишили найприємніші спогади. Завжди привітні, доброзичливі, ввічливі, вони ніколи не кричали чи обурювалися на глядача, були однаково привітні як до дітей, так і дорослих. Аналогічні епітети можна вжити і стосовно контролерів Островка Ю., Шикалової Т., Пецкар Розалії, Пінзелик Р. Ну, а відносно перебігу самого кіносеансу, то все було у руках кіномеханіків: Уліганинець І., Капац М., Куні Й., Гудзь Є., Гебеш Ю. Адже саме від них залежав звук, якість, швидкість клеєння плівки при її розірванні, а іноді і послідовна (черговість частин) заміна бабін з плівкою. Окремим рядком і добрим словом хочу згадати ще одного, хай не титулованого посадами, однак пізнаваного всіма без винятку - Василя Фалеса , який розносив по місту кіно афіші. Вони вивішувались біля кінотеатру, римо-католицької церкви, палацу культури, парку по вул. Першотравневій і т.д. Цей трудівник щоденно десятки років, за будь-якої погоди, вночі чи раннім ранком з афішами на візку, прошкутильгав по Сваляві сотні кілометрів, вивішуючи їх. І жодного прогулу. Оскільки спрага на фільми у містян нічим не відрізнялась від такої ж на селі, то назвати прізвищ людей, що працювали у сільських клубах і дарували людям «кайф» від перегляду фільмів, буде також доречним. Ними були: Плоскіна П., Бітлянин І., Гартавер Й., Гебеш А., Годя М., Кошеля Ю., Метеньканич В., Федорянич А., Коваленко М., Пічкар П., Пічкар Ю., Матушак В., Кеменяш І., Іллемський , Вайнарович Павліна, Лакатош Ганна та Русин Ганна." Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!