«Своїх народити не можеш?» і «їдь, звідки приїхала»: закарпатці розповіли про хейт у соцмережах і відповідальність за коментарі (ФОТО)

За агресивними коментарями стоять не лише особисті упередження, а й особливості онлайн-спілкування. Розбираємося, чому люди переходять від незгоди до приниження, як це впливає на тих, хто опиняється під ударом і чи має хейт юридичні межі.

Соціальні мережі дають змогу ділитися досвідом, знаходити однодумців і говорити про важливі суспільні теми. Водночас відкриті коментарі нерідко стають місцем для образ, принижень і непроханих оцінок чужого життя. Причому негативні висловлювання можуть стосуватися не лише поглядів чи вчинків людини, а й її зовнішності, родини, походження або особистих обставин.

Чому користувачі переходять від незгоди до особистих нападів, як хейт впливає на тих, хто веде блоги, і чи справді в інтернеті можна залишатися безкарним за свої слова?

«А своїх народити не можеш?»: із чим стикається мукачівська блогерка

Мукачівка Олена Фурдь веде блог близько року. Вона розповідає про дітей, повсякденне життя та прийомне батьківство. Уже три роки жінка самостійно виховує трьох доньок, які раніше жили в інтернаті. Про адаптацію дітей, труднощі й особливості життя родини вона вирішила говорити відкрито, аби більше людей розуміли, що означає прийомне батьківство.

Однак навіть дописи на такі теми стають приводом для негативних коментарів.

Коли Олена показує, як діти діляться емоціями, їй пишуть: «Навіщо ви таке виставляєте?». Коли розповідає про труднощі, з якими стикається сім'я, чує: «Не виносьте бруд з хати» або «Щастя любить тишу».

Ще болючішими для блогерки є коментарі, у яких ставлять під сумнів її мотиви брати дітей на виховання.

«А що, своїх народити не можеш?», «У них же гени», «Взяла дітей заради грошей» або «Заради піару» — такі висловлювання, за словами Олени, змушують замислитися над тим, як коментатори сприймають прийомних дітей і саму ідею допомоги їм.

Окремо жінка згадує непрохані поради щодо зовнішності та здоров'я доньок. Зокрема, під фотографією однієї з дітей незнайома людина написала: «Поведіть її до косметолога, бо буде сама собі прищі давити».

Для Олени це приклад того, як люди дозволяють собі втручатися в життя чужої родини, не замислюючись, наскільки недоречними можуть бути їхні слова.

Водночас блогерка розрізняє критику й цькування. Вона визнає, що люди можуть мати іншу думку, не погоджуватися з її рішеннями або ставити запитання. Проте образи, приниження дітей і знецінення родини — це вже інше.

Попри негативні коментарі, Олена не збирається замовчувати тему прийомного батьківства. Вона розповідає, що отримує повідомлення від людей, яких її історія підштовхнула замислитися над тим, щоб узяти дитину з дитячого будинку.

Саме це, за словами блогерки, допомагає їй бачити сенс у своїй діяльності.

Від незгоди до приниження: як блогерки реагують на хейт

Інша блогерка, Аня із Запоріжжя, вважає, що злі люди існували завжди, але тепер отримали додатковий майданчик для висловлення агресії.

На її думку, важливо розрізняти негативний коментар, у якому людина аргументовано заперечує думку автора, і висловлювання, мета яких — образити.

Аня згадує коментарі на кшталт «їдь, звідки приїхала». За її спостереженнями, такі фрази часто не мають жодного обґрунтування і використовуються для приниження співрозмовника.

Блогерка припускає, що таким чином коментатори намагаються відчути власну перевагу, принижуючи інших.

Сама Аня здебільшого не вступає в суперечки з хейтерами. Образи щодо зовнішності чи особистості вона часто просто ігнорує, а за надто агресивні коментарі користувачів блокує.

Водночас конструктивна критика може змусити її замислитися над власними поглядами. Проблема, за словами блогерки, полягає в тому, що постійний негатив впливає на бажання ділитися особистим. Через це деякі теми вона вирішила більше не обговорювати у своєму блозі.

Коли відчуває, що емоційного ресурсу бракує, Аня робить паузу в публікаціях

Людям, які хочуть вести блоги, але бояться негативної реакції, вона радить прийняти, що подобатися всім неможливо. Важливо також пам'ятати, що поруч є люди, які підтримуватимуть і цінуватимуть їхній контент.

Чому в інтернеті люди стають агресивнішими

Психолог Юлія Яро пояснює, що на поведінку користувачів у соціальних мережах можуть впливати анонімність, зниження відчуття особистої відповідальності, моральне відсторонення та саме онлайн-середовище.

Коли людина не бачить безпосередньої реакції співрозмовника на свої слова, їй складніше усвідомити наслідки власних дій. За екраном вона не бачить виразу обличчя іншого, його сліз, страху чи розгубленості. Через це образливий коментар може здаватися менш значущим, ніж така сама репліка під час особистої розмови.

Ще один чинник — здатність виправдовувати власну агресію. Людина може переконувати себе, що лише говорить правду, а її опонент сам спровокував напад або заслужив на таке ставлення.

Психолог звертає увагу й на реакцію аудиторії. У реальному житті агресивне висловлювання може викликати осуд чи відторгнення. У соціальних мережах воно натомість іноді збирає лайки, сердечка та підтримку інших користувачів. Таким чином агресивна поведінка отримує позитивне підкріплення.

За словами психолога, це не означає, що кожен хейтер обов'язково є агресивною людиною в повсякденному житті. Поєднання анонімності, особливостей онлайн-спілкування та реакції аудиторії може сприяти тому, що людина поводиться в мережі імпульсивніше, ніж у реальності.

Отже, проблема не зводиться лише до особистих якостей окремих коментаторів. Значення має і середовище, у якому образи можуть залишатися без негайної реакції, а іноді ще й заохочуватися іншими користувачами.

Чи можуть притягнути до відповідальності за коментарі

Попри відчуття анонімності, соціальні мережі не є простором, де дозволено абсолютно все. Водночас не кожне грубе або неприємне висловлювання автоматично є правопорушенням.

Адвокат Віктор Молнар пояснює, що критика й оціночні судження загалом захищаються свободою вираження поглядів. Однак погрози, поширення недостовірних фактичних тверджень, розпалювання ворожнечі чи дискримінація за певних обставин можуть мати юридичні наслідки.

Зокрема, погроза вбивством за наявності реальних підстав побоюватися її здійснення може кваліфікуватися за статтею 129 Кримінального кодексу України. Умисні дії, що містять ознаки правопорушення, передбаченого статтею 161 КК України, також можуть спричинити кримінальну відповідальність. Кожен випадок потребує окремої правової оцінки.

Якщо людина поширює неправдиву інформацію, що порушує права іншої особи, потерпілий за наявності законних підстав може звернутися до суду з вимогою про спростування відомостей і відшкодування моральної шкоди.

Окреме питання — анонімні акаунти. Використання фейкового профілю саме собою не звільняє від відповідальності. Правоохоронні органи можуть вживати передбачених законом заходів для встановлення автора, хоча результат залежить від обставин справи та наявних доказів.

Що робити, якщо ви стали мішенню онлайн-цькування

Віктор Молнар радить насамперед зберегти докази. Варто зробити скриншоти образливих коментарів і повідомлень, зафіксувати дату, назву профілю та посилання на публікацію, зберегти листування й інші матеріали, які можуть підтвердити обставини події.

Якщо йдеться про погрози або можливе кримінальне правопорушення, потрібно звернутися до поліції. У разі безпосередньої небезпеки слід телефонувати 102. Також можна поскаржитися адміністрації соціальної мережі.

Якщо поширюють неправдиві відомості, які шкодять честі, гідності чи репутації, людина може скористатися передбаченими законом способами захисту, зокрема звернутися до суду.

Водночас адвокат застерігає: сам скриншот не гарантує встановлення авторства чи притягнення особи до відповідальності. Докази оцінюють у сукупності з іншими обставинами справи. Навіть якщо допис видалили, це не позбавляє людину можливості захищати свої права.

Чому важливо не плутати критику з хейтом

Історії блогерок показують, що негативна реакція на публікації може мати різні причини й форми. Незгода з думкою автора, аргументована критика чи запитання не обов'язково є цькуванням. Однак перехід на особистості, приниження дітей, образи через походження та спроби знецінити чужу родину виходять за межі конструктивної дискусії.

Не менш важливо розуміти, що людина не зобов'язана відповідати на кожен коментар, доводити свою правоту незнайомцям чи відкривати подробиці особистого життя лише для того, щоб задовольнити цікавість аудиторії.

Блогерки обирають різні способи реагування: одна продовжує говорити про важливу для неї тему попри негатив, інша обмежує спілкування з агресивними користувачами та робить паузи, коли вичерпується емоційний ресурс.

Зрештою, відповідальність за атмосферу в соціальних мережах лежить не лише на авторах дописів. Реакція аудиторії також має значення: підтримка принизливих коментарів може заохочувати агресію, тоді як відмова від участі в цькуванні допомагає не перетворювати дискусію на колективний напад.

Свобода висловлювати власну думку не означає права принижувати інших. І те, що спілкування відбувається через екран, не робить слова менш відчутними для людини, яка їх читає.