Пряма стрічка шосе розсікає безмежну сіро-жовтого кольору глиноземну рівнину. Вона здається цілком мертвою. Жодного деревця, лиш місцями сіріють острівці високої сухої трави. Десь колись промайне невеличка поодинока пальма, час від часу обабіч шосе трапляються стада зачухраних худих дромадерів… А вздовж дороги, с півдня на північ повільно тече строката жива ріка – то прочани йдуть у священне місто Кербела… "Не питайте мене, як я потрапив до цієї країни, – говорить мій співбесідник – мандрівник із Закарпаття Микола Онуфрак, – довга і заплутана історія. Просто на заробітки люди їздять переважно до Європи, а мене потягнуло на екзотику. До шиїтських прочан я пристав в Умм-Касрі – це місто на півдні Іраку, майже на самому кордоні з Кувейтом. Мене завжди цікавила самобутність мусульманської культури. Проте, осягнути різницю між двома її течіями, які століттями вбивали одне одного, можливо навіть в більшій мірі, ніж "невірних" християн, я до приїзду сюди не міг". Привідкрити завісу допомогло паломництво до Кербели. Воно щороку збирає десятки тисяч мусульман-шиїтів з усього світу, які бажають вклонитися праху мученика за віру імаму Хусейну ібн Алі. Хусейн був сином найближчого соратника і зятя пророка Мохаммеда Алі ібн Абу Таліба. Після смерті пророка, частина його послідовників вважала, що халіфом повинен стати прямий нащадок Мохаммеда і подальша влада має зосереджуватись виключно в руках його сім’ї. Вони не визнавали халіфів, які обиралися людьми, проте були в меншості, і всі інші мусульмани стали називати їх "ши’а" (партія, фракція, секта). Відстоюючи свої погляди шиїти підняли повстання, яке тривало кілька десятиліть. В одному з боїв цієї братовбивчої війни, який відбувся під містом Кербелою, і загинув імам Хусейн. За легендою, це сталося на десятий день місяця Мухаррам, який мусульмани звуть Ашура. Цікаво, що за віруваннями мусульман, в день Ашура Аллах сотворив Небеса, Землю, ангелів та першу людину — Адама і в цей же день повинен настати кінець світу. Відсічену голову Хусейна заховали у місті Дамаску, а на сороковий день сестра імама Зейнаб принесла голову мученика до Кербели, де поховала неподалік від місця його загибелі. День поховання відомий серед мусульман як Арба’ін (дослівно "сороковий"). "Мій друг, араб із Басри Махмуд, який непогано розмовляє англійською, – веде далі Микола, – довго не хотів брати мене з собою до Кербели – у мусульман це не вітається. Довелося навіть брати дозвіл місцевого Імама. Навіть не знаю, як мені це вдалося. Вирушили пішки наприкінці січня (в минулому році Арба’ін відзначали 15 лютого. Взагалі у ісламських свят немає сталої прив’язки до сучасного григоріанського календаря. Святкування Арба’іна припадає в залежності від року на період з лютого по березень). Махмуд пропонував мені їхати автобусом (піше паломництво – не догма), проте я захотів цілком відчути усе, що бачить і відчуває пересічний прочанин. Та й зрештою це навіть безпечніше: на дорогах трапляються фугаси, а піша колона все ж таки охороняється…" Що дивує в Іраку, це якість доріг. Навіть у розтоптаній, спалений війною країні, подекуди понівечені бомбуваннями і розбиті гусеницями бойових машин, вони вражають майже ідеальною рівністю асфальтового покриття та витонченістю естакад розв’язок – воістину мрія автолюбителя… Тягнеться жива змія від горизонту до горизонту: тут представники багатьох різних національностей та племен. Племінний уклад ще довго домінуватиме в Іраку та ряді інших арабських країн. Подекуди родові вожді – шейхи – впливають більше на перебіг суспільних процесів в країні, ніж губернатори і муніципалітети. В колоні багато іранців. До них тут ставляться неоднозначно: з одного боку свіжою в пам’яті, особливо старшого покоління, залишається тривала кровопролитна ірано-іракська війна, з іншого – у багатьох арабів з шиїтських провінцій Іраку в Ірані живуть родичі. Колись вони масово втікали у сусідню країну, рятуючись від репресій режиму Саддама Хусейна, а потім побоялись повертатись в горнило громадянської війни. Люди йдуть повільно, смиренно і дисципліновано. Деякі перебирають чотки, деякі, усміхаючись, наспівують мусульманські гімни. Тут багато прапорів зеленого, синього, червоного кольорів. Вкупі з розмаїттям вишивки на традиційних "арафатках" (а вони тут зустрічаються і червоного, і чорного кольорів) це робить колону дуже яскравою. Не зважаючи на величезне скупчення народу, прочани не перешкоджають руху автомобілів. Дорога стратегічна. По ній їх братам на півночі везуть з портової Басри та Кувейту продукти. Щоправда автомобілі в основному їдуть військові або під військовим конвоєм. Іракських машин мало. "Парадокс полягає в тому, – зазначає М.Онуфрак, – що в насиченому нафтою Іраку бензин для населення подекуди в дефіциті. Його продаж тут контролюють вожді місцевих загонів "Джайш аль-Махді" (з арабської "Армії Махді") – шиїтського воєнізованого формування, яке очолює молодий іракський політик і священик Моктада Аль-Садр – лідер однієї з найвпливовіших партій в Іраку". Озброєні пікапи з одягненими в чорні балахони бійцями "Армії Махді" час від часу трапляються на узбіччях та на перехрестях. Та, не зважаючи на їх войовничий вигляд, сьогодні вони мирні. Бо ж їм випало виконувати почесну і потрібну місію: охороняти братів-прочан від можливих терористичних проявів з боку політичних та релігійних опонентів. Як вказує досвід, хоча проща і є священним недоторканим дійством для обох гілок Ісламу, окремі фанатики іноді вдаються до вчинення терористичних актів щодо паломників. В переважній більшості використовують терористів-смертників та начинені вибухівкою автомобілі. Не зважаючи на розуміння багатьма політичними лідерами Іраку необхідності якомога швидшого врегулювання міжрелігійних та міжетнічних конфліктів і національного примирення, є ще сили, яким вигідна дестабілізація ситуації в країні… Кербела… Священне давнє місто мусульман –шиїтів. На Арба’ін тут людно. Усім кортить доторкнутись до святих стін Храму імама Хусейна – святилища над могилою мученика… А на вулицях гримлять грандіозні паради: тисячі барабанів вистукують гучні марші, тисячі прочан проходять колонами, в такт лупцюючи себе ланцюгами. Деякі з них не бояться різати себе ножем, даючи зрозуміти таким чином, що так само, як їх кумир імам Хусейн, вони готові віддати своє життя в жертву за ідеали віри. Мир тобі, імаме Хусейн ібн Алі… … Мій співбесідник знову у подорожі. На цей раз навіть не сказав, куди їде. Можливо, знову у якісь екзотичні країни. І колись, напевно, він знову ділитиметься своїми незабутніми враженнями, та то вже буде зовсім інша історія…