Тячівські художники переносять Міжгірщину на полотна (ФОТО)

Слово «пленер» (від французького plein air, буквально — відкрите повітря) став широко вживатися художниками в другій половині позаминулого століття. Малювання у відкритому середовищі, а не в майстерні стало домінуючим у творчості Моне, Піссарро, Ренуар та інших сподвижників імпресіонізму, пише tyachiv.com.ua У ще більш розкутому двадцятому столітті принцип, що означає передачу в картині всього багатства змін кольору через дію сонячного світла, навколишньої атмосфери взяли за основу законодавці закарпатської школи живопису. Вони сміливо вирушали у пошуках дивних місць, створених самою природою. Творили не поодинці, а групами. До їхнього «золотого фонду» в Карпатах потрапили мальовничі місця в верхів’ях ріки Теребля, в околицях озера Синевир. Ці місця нестримно вабили до себе Федора Манайла та Антона Кашшая, Гаврила Глюка та Андрія Коцку… І сьогоднішні покоління «мисливців за красою» спрямовують сюди свої погляди. Пленерний живопис є не менш актуальним, ніж колись. За літо я не раз бував у Синевирі та ближніх селах, — каже заслужений художник України Василь Свалявчик. - Але одне діло приїхати самому, і зовсім інше — у компанії колег, особливо якщо серед них такі як Золтан Мичка, Антон Ковач, Василь Брензович, В’ячеслав Ганзел, Василь Шиндра, Михайло Кінч. Можна підзарядитися азартом до творчості, який іде від них. І час проходить весело, бо всі вони хлопці жартівливі. Всі знають, заради чого приїхали. Тому не спимо довго, не п’ємо паленку, а працюємо на повну силу. — Пленери в Синевирі влаштовуємо щорічно, до того ж нині були як осінній, так і весняний, — сказав постійний організатор акцій, голова творчого об’єднання художників Міжгірщини «Карпатські кольори» Василь Шиндра. — Художники приїжджають майже однаковим складом, адже це люди, яким не ліньки змінити звичний ритм життя заради нашої Верховини, і своїх поглядів вони не змінюють. Вчимося один від одного помічати й відтворювати красу гір і річок. — Тут не потрібно нічого вигадувати, природа — найбільший маг, і ми їй цілком підкоряємося, — сказав голова Закарпатської Спілки професійних художників Василь Брензович. — Щоб відчути цю магію, ми й приїжджаємо на Синевир. І цього разу, і минулого поряд зі мною малюють сини Анатолій і Василь. Обидва мають за плечима мистецькі вузи, але я впевнений, що природа здатна навчити законам гармонії і простору ще краще, ніж це зробили викладачі в академіях. Серед півтора десятка пленеристів, поряд із вищезгаданими, були й ужгородці Степан Шолтес, Василь Вовчок, міжгірські Іван Вегеш, Василь Сенько, Степан Глеба, Любомир Запотічний, Віктор Сірко. — Я народився і виріс у пониззі ріки Тереблі, а тут — її верхів’я. Значна висота над рівнем моря додали цій річці живописності, чим ми, художники, й користуємося.— За день малюю щонайменше два-три етюди, — ділиться думками Антон Ковач. Вдома буде можливість розвинути ті ідеї й сюжети, які закладені в цих швидких замальовках. А тут потрібно схопити настрій, колорит тощо. Це треба робити дуже швидко, адже світлотіні і погода за годину-другу змінюються. Якщо не зафіксувати на картині початковий стан природи, співвідношення в ній кольорів, то весь час будеш гнатися за «видивом», яке втікає. Так і не зможеш його наздогнати. — Я не маю спеціальної освіти художника, але накопичив багаторічний досвід пленерного живопису, — сказав 72-річний Василь Сенько. — Якщо поряд зі мною працюють такі відомі майстри, то даремно це не минає. Від них уже навчився багато, і продовжую вчитися. Навіть зіркові майстри на пленерах вчаться, і цього не приховуюь. Це — один із законів малювання в групі просто неба. Вечори для пленерників проходили у розмовах про те, як пройшов день минулий, і у побудовах планів на наступний. Нечасті години дозвілля «розбавляли» грою в настільний теніс і більярд, які пропонувала база їхнього розміщення — дача київського підприємця, вихідця з Синевира Михайла Сятині. На завершальній святковій вечері художники подякували Михайлові Лукичу за гостинність його дому, а Василеві Шиндрі — за вмілу організацію акції. «Всі етюди, створені художниками за час перебування тут, я сфотографував. Цікаво буде порівняти їх із готовими майбутніми картинами. Після всього обидва пленери 2014-го — весняний і осінній — ляжуть у основу збірки репродукцій, яку плануємо видати. «Синевир очима художників», така його умовна назва », — підсумував Василь Васильович. Недільного пообіддя учасники пленеру роз’їжджалися по домівках. Поверталися додому і ми, гості-журналісти. Та ось на самій маківці довжелезного Синевирського перевалу побачили художника Михайла Кінча. Той простягнув власну картину водієві іншого легковика, вручив, і попрощався. — Вже встигли продати полотно з пленеру? — цікавимося від пана Михайла, зупинившись біля нього. Якби ж то! — відповідає. — У мого старого «Москвича» коробка передач відмовила. Автотурист із Києва, який їхав на озеро, добровільно взявся допомогти. Змінив напряму руху на протилежний і витяг мене аж сюди, нагору. Від грошей він навідріз відмовився, тож я подякував йому картиною. Так, як міг. Відтак і наш, журналістський подальший маршрут уже був пов’язаний із Михайлом Кінчем. Доставили заслаблого «Москвича» разом із його власником до самого Міжгір’я. Не могли зробити інакше, бо ми, газетярі і телевізійники, теж любимо мистецтво, шануємо його творців. Можливо, одна з картин міжгірського живописця рано чи пізно збагатить і колекцію когось із нас. Василь Бедзір, спеціально для офіційного сайту Тячівської РДА Фото Василя Бедзіра та Любові Немеш