В ці дні 2015-го воїни 30-ї окремої механізованої бригади намагалися відбити селище Логвинове, щоб деблокувати наші підрозділи під Дебальцевим. Тут один із підрозділів бригади опинився у пастці. Як вдалось обійти та вирватися з оточення , при цьому умудритися взяти у полон бойовиків та офіцерів російської армії — розповів очевидецьтих подій, воїн Тарас. — Коли все почалось, ми один одного поховали, можна сказати, попрощались. Але ми не здалися. Ми ще з собою взяли в полон 17 бойовиків. Зайшли ми тоді в Логвиново. Наша рота розділилась на дві частини – одна залишилась, одна зайшла. В групі, яка заходила в Логвиново був я. Ми зайшли десь 30 метрів і нас захлопнули в кільце. В перші хвилини хтось легкі поранення отримав, хтось важкі. Так ми 4 години билися, як кажуть «на штиках», 30 метрів один від одного, - згадує військовий. Почав підриватися боєкомплект, гранати, патрони, чорний дим пішов. Завдяки йому ми змогли вийти, обійти село по полю. На полі нас ще міномети та снайпера обстріляли. — Танк сепарський… Завдяки плутанині в одязі та й у всьому, ми махали руками, щоб вони зрозуміли ніби ми «свої». Так по нам перестали стріляти. Ми швидко пройшли це поле і сховались у ярках. А там, за 400 метрів ще одна група (бойовиків, ред.). Ми знову почали махати їм, обмінюватися позивними. Вони позивний кажуть, а ми такий не знаємо. Кажемо їм щоб підходили по одному. А так як ми за горбком, вони як підходять, ми кладемо на землю, роззброюємо, по одному. Вони так і підходили. Кілька з них були діючі офіцери російської армії, - розповідає Тарас. Якраз транспорт за нами виїхав. Командир наш, «Дощ», зміг по рації зв'язатися. Ми винесли звідти три вогнемета російських, як доказ того, що тут все-таки російська зброя є. Коли виїжджали з полоненими, на горбах стояли танки й БМП (сепарські, ред.). Противник не одразу зрозумів що відбувається, адже вони думали, що вже всі вийшли. Коли вони зрозуміли що це «чужі», тоді вони почали стріляти. Але якось пронесло, спокійно виїхали, хоч і вибухало все навкруги… У одного з полонених виявилася граната. Він спробував кинути її в люк механіка. На броні їхало чоловік 300. Хлопці вибили гранату з рук бойовика… Коли всі почули, що ми живі, виходимо, що основна група все-таки вижила – всі раді були. При зустрічі, потім, дуже багато хлопців плакали… Про вихід з Дебальцівського котла розповідали й бійці 128-ї бригади та волонтери. Про це Mukachevo.net писало у статті Дебальцеве у спогадах бійців 128-ї бригади та волонтерів: рік по тому.