Багато філософів, соціологів і психологів різних часів і народів прагнули знайти відповідь на одне з головних питань людства: що може об’єднати всіх землян? Що потрібно, аби в спілкуванні зникли брехня, лицемірство, двозначність, недомовленість та інші негативні явища? Тож у п’єсі “Кара небесна” автор пропонує один із можливих варіантів вирішення цього питання. Але… чи готові люди зараз до таких змін у своєму житті? Сама вистава розпочалася з того, що глядач разом із головним героєм п’єси Олександром Сергійовичем переноситься в прекрасний світ карпатської природи, яку тамтешні мешканці в буденному житті, можливо, і не помічають – через постійні побутові клопоти. У п’єсі головний герой, якого блискуче зіграв Микола Алечко (заступник директора райсоцтерцентру), потрапляє у сільську місцевість, де все, на перший погляд, здається простим і незайманим. Саме він, мандруючи мальовничою місцевістю, розмірковує: “Як же ж добре жити, коли тебе оточує така неповторна краса... А яке чисте повітря, небо, пташки...”. Він розуміє, що, відірвавшись від міської суєти, окрилений красою природи, отримав натхнення для подальшої творчої роботи. Події відбуваються в сучасному селі – наприкінці робочого дня, біля сільради, де на лавиці зазвичай збирається челядь, або ж, як говориться у п’єсі, “місцева інтелігенція”, щоби обмізкувати останні події. У першій дії глядач знайомиться із цікавими місцевими жителями. Так, удову-пенсіонерку Галину Петрівну, яку неповторно зіграла Надія Матей (працівник Берегівської ЗОШ № 1), завжди хвилює одне – знати про всіх і все. А ще вона має свій невеличкий, так би мовити, “бізнес” – приторговує самогонкою... Роль Ані, адміністратора місцевої турбази, добродушної пліткарки, блискуче відобразила Ольга Радик (директор культурно-освітнього центру національних меншин). Вдало виконав роль сільського голови Івана Івановича знаний підприємець Іван Чегіль (кафе “Едельвейс”). Адже він, як керівник села, повинен справи вирішувати за всіх – навіть у таких ситуаціях як, приміром, конфіскація самогону, який “жене” Галина Петрівна, або ж незаконна торгівля “ліваком” у магазині пані Ніни. Глядачі були вражені її неперевершеним образом (Ніни), який чудово втілила Інна Васильєва (заввідділом клубної роботи МБК). Розумна, виважена, але занадто заздрісна, Ніна не дає спокою Наталці – місцевій красуні (підприємець Тетяна Уліська). Ніна не розуміє, що ж у Наталці знайшов Олександр Сергійович, адже вона просто “бізнесвумен” і власниця сільського бару, а він – інтелігент, до того ж із творчою натурою. І все ж таки, місцеві пліткарки прикрашають реальне життя свого села перед туристами. До прикладу, Аня з Ніною захоплено розповідають письменнику Олександру Сергійовичу, що в їхньому селі – “рай, мир, спокій і благодать…”. Але отаке ідилічне життя руйнує місцевий п’яничка Федя, роль якого неперевершено зіграв В’ячеслав Шалигін (оператор міського БК). Та жінки не розгублюються, рятуючи ситуацію, вони вигадують про Федю легенду: “Якби ви знали, Олександре Сергійовичу, яка це нещасна людина – наш Федір Іванович. Він – воїн-інтернаціоналіст, у боях контужений, утратив дружину та дітей… .” І, мабуть, було б усе ідеально й надалі, якби раптом із неба на їхнє село не впав метеорит, завдяки якому, за сюжетом другої дії п’єси, майже в кожного сельчанина відкриваються феноменальні здібності, зокрема, кожен читає думки іншого. А до таких кардинальних перемін вони не готові. “Це не що інше, як кара небесна!” – горланить Галина Петрівна. І це в той час, коли Іван Іванович пробує “здатися в міліцію”. Бо міркує так: “Якщо ці пліткарки “прочитають” його думки про те, як він продавав земельні ділянки або про фермерське порося, що із зоотехніком закололи на Великдень, хоча всім сказали, що здохло, – йому хана!” Серед героїв починається паніка, деякі пробують із села втекти туди, де, на їх думку, ця напасть людей ще не зачепила. Але розсудливий Олександр Сергійович пробує заспокоїти сельчан, адже жити в громаді, де всі один одному відкриті, де немає таємниць, лицемірства і брехні, – не так уже й погано. Саме про таке життя мріяли фантасти у своїх творах. Практичний Іван Іванович міркує трохи інакше, але письменник таки стоїть на своєму, пояснюючи, які перспективи це дає, зокрема, справи вирішуватимуться легше і простіше. Залишаться в минулому різні чвари, непорозуміння, двозначності, недомовленості, егоїзм і користолюбство. Рішення прийматимуться єдиною, грамотно сформульованою громадською думкою. Він пробує заспокоїти усіх, що коли вже склалася така ситуація, то потрібно переосмислити своє вставлення до життя і діяти злагоджено. А Іван Іванович шкодує лише за одним: “Якби такий метеоритний дощ випав на цілий світ, а в першу чергу на всі парламенти та уряди світу, тоді б набагато краще і щасливіше зажилося усім людям!” На що Олександр Сергійович зауважує: якщо б усі люди дуже захотіли, то не потрібно було б таких метеоритів. “Як ви гадаєте?”– звертається він у кінці вистави до глядачів. Справді, тема цікава для всіх людей і берегівський глядач не виняток, про що свідчили бурхливі оплески. Український Народний театр планує показати цю виставу в області, а 19-28 червня 2011 р. колектив братиме участь у 16 Всеукраїнському театральному фестивалі “Від Гіпаніса до Борисфена”, який уже традиційно пройде в м. Очаків Миколаївської області. ПІсля прем’єри відбулася презентація збірника Олександра та Ольги Матеїв “Скільки того життя, або Дорога у вічність”, до якого увійшло шість п’єс, у тому числі й “Кара небесна”. Тож берегівчани мають змогу ознайомитися з цією книжкою у міських бібліотеках.