Тут відтворені умови проживання та переховування колочавських повстанців, зібрана зброя, обмундирування тих часів, є фотографії повстанців та їхні патріотичні вірші. Тут повстанці жили всю зиму, практично не виходячи зі схованки. Навіть тепер знайти бункер-музей у лісі без провідника дуже складно. Та потрапивши до нього, можна відчути атмосферу того періоду. Після приєднання Закарпаття до Радянської України масового партизанського руху в краї не було, але до середини 50-х років діяло біля 46 угруповань, які боролись проти радянської влади за незалежну Україну. В той час закарпатських юнаків масово забирали служити в Радянську армію та на роботи в Донбас. Так з незгодних в Колочаві утворилася група Штаєра. Розповідають, бригада мала зв»язки з воїнами УПА з Івано-Франківська і була відгомоном української повстанської армії на Закарпатті, адже хлопці носили строї воїнів УПА, віталися «Слава Україні!», і стверджували, що борються за незалежну Україну. Вірили: незабаром Європа та США переможуть Радянський Союз і на його уламках постане незалежна українська держава. В околиці Колочави хлопці Штаєра мали 8 бункерів, подібних до тих, в яких переховувалися воїни УПА на Франківщині. До слова, в цих бункерах хлопці жили від 1949 до 57-го. Агентам КДБ знайти їх було нелегко. У кожній кімнати під землею були по 4 ліжка, посуд, навіть спеціальний чорний тунель на 30 метрів. Продумали навіть спосіб виведення диму. Вже після, через багато десятиліть, у КДБ майбутніх працівників навчали на досвіді, який використовувала під час маскування група Штаєра. Павло Мотичка в той час працював лісником. Розповідає, хлопців Штаєра та і його самого пам»ятає добре. Уже після ліквідації групи, Павла повели до одного з бункерів як свідка. Після – мав чимало клопоту з кдбшниками. Та хлопців не видав. Кінець групи Штаєра – банальний . Як це часто буває – не обійшлося без участі жінки, яка була чи то родичкою, чи то похресницею самого Штаєра. Пізніше забрали і Штаєра. Рішення суду – розстріл на місці, але самого документа про виконання рішення суду не було, сам Штаєр ніби-то просив, аби дали йому пожиттєве ув»язнення. Хоча, каже Андрій Глеба, цілком можливо, що Штаєра таки розстріляли або ж відправили до Сибіру. Втім, жодних документів нема. Жінці, яка підсипала хлопцям снодійне, гарно віддячили: вона отримала будинок, землю, її переселили в інше місце та змінили їй документи. В історії Михайла Штаєра – закарпатського повстанця багато цікавих фактів, не вивчених до кінця. Зрада, боротьба, незгода з системою та 36 томів паперів у КДБ – таким виявилося життя юнаків, які насмілилися виступити проти. М-Студіо