В інтерв’ю Varosh Ліна розповіла про свої перші роботи, пошуки натхнення, нових технік і матеріалів, а також про власне ставлення до прикрас. – Вперше у техніці, в якій я працюю в рамках Liniyka, я почала робити прикраси чотири роки тому. Це був період, коли я працювала креативним директором рекламного агентства. Робити прикраси було моїм хобі, необхідним для того, аби змінити вид діяльності. Бо коли є багато розумової праці, хочеться трохи й механічної. Мені під руку потрапила ювелірна сітка, і я майже одразу зрозуміла, як її можна використати. Я винайшла елемент, який назвала тактильним. Від приємно пружинить, і багато людей кажуть, що це заспокоює їхні нерви. Мене здивувало, що за майже чотири роки я не побачила аналогів цим прикрасам. Ювелірну сітку використовують часто, але не таким чином. Наприкінці минулого року мені показали, що в Giorgio Armani в одній із серій прикрас є такі, як у мене, елементи. Як рекламіст я чудово розумію, що далеко не всі ідеї, які повторюються, є плагіатом. Дуже часто люди можуть прийти паралельно, – каже Ліна. Кожна прикраса має свою історію – про те, що надихнуло на її створення. – Це, зокрема, й природа, особисто мене цікавить мікрокосм моху та лишайника, їхня фактура. Але я не нав’язую свої історії людям, які будуть носити ці прикраси. Мені подобається те, що у кожного виникають власні асоціації. Чудово, що вони дають поштовх до фантазій. Іноді я думаю, як можна використати певний матеріал, а вже потім цей задум підштовхує мене до силуету. Як ця прикраса буде виглядати, дуже часто диктує те, із чого вона зроблена. Ще з часів академії я люблю все, що пов’язано з лоу-теком – те, що є неглянцевим, неблискучим. Мені подобається фактура матеріалів, ефект вітражності та напівпрозорості, – розповідає дизайнерка.