В Ужгороді монахи копкали м'яча з мирянами (ФОТО)

Чесно кажучи, дійство було незвичним та водночас захоплюючим. Не кожного дня у футбольних воротах побачиш монаха у рясі, поверх якої надіта футболка, а сам від хвацько на лету ловить м’яч. Однак інші гравці, як і належить, були зодягнуті у спортивну форму. У турнірі брали участь три команди: монастиря та дві вірників. Футбольне поле вимостили просто неба у дворі обителі. Обабіч встановили лавки для уболівальників, яких, чесно кажучи, було більше, ніж на деяких матчах наших провідних професійних команд. Треба було бачити з яким ентузіазмом сивочолі бабусі, підскакуючи від азарту, плескали в долоні, підбадьорюючи гравців. Причому, якщо на традиційних матчах фанати вигукують «Оле-оле!» тут над полем лунало «Алілуя!», але звучав цей побожний крик дуже навіть спортивно. Усе решта — як у справжньому «мирському» футболі: професійний суддя, жовті картки футболістам, які проштрафилися; коментатор, групи підтримки, запекла боротьба за ворота суперника і… справжні травми гравців. Врешті-решт, матч закінчився по-християнськи дружніми рукостисканнями. А перемогу присудили командам мирян (напевно, все-таки вони частіше бавлять м’яча, ніж святі отці) і отримали від організаторів, тобто своїх суперників, заслужені нагороди. Закінчилося свято теж цілком традиційно і весело: усі присутні мали змогу обговорити баталію, смакуючи голубцями та боґрачем, який зварили у казані на відкритому вогні теж на подвір’ї монастиря. «Я радо погодився судити цей матч, бо сам є прихожанином цього храму, — поділився після закінчення турніру Іван Кувік, асистент арбітра національної категорії з футболу. — Вважаю, що ідея проведення турніру — чудова, бо цим святі отці пропагують здоровий спосіб життя. Знаю, що на Львівщині і за кордоном подібні дійства священнослужителі організовують постійно. У нас це, поки, не так поширено, але, думаю ідея приживеться. Свідчення цьому — велика кількість бажаючих брати участь у таких змаганнях (парафіян зголосилося аж на дві команди) і чимала кількість уболівальників на нинішньому турнірі. Звісно, рівень команд оцінити важко, хоча мушу визнати, учасники обох команд дуже старалися. Та у таких змаганнях головне не спортивна майстерність, а участь». Гравець команди мирян пан Іван каже, що йому одразу сподобалася громада францисканців. Монахи дуже привітні, зрозуміло і просто пояснюють Слово Боже. Тому й став прихожанином монастирської церкви. А коли оголосили про спортивні змагання, одразу зголосився. Перед матчем з братами трохи тренувалися, приводили у порядок поле. «Вважаю, що зіграли непогано, я приємно вражений спортивним рівнем суперників, — зізнався гравець. — Щоб перемогти, нам треба було добряче попотіти (сміється). Але важливий, звісно, не результат поєдинку, а те, що таке дійство відбувається на території монастиря. Це сприяє зближенню людей з отцями, відтак у спільноті буде віра, любов і надія. Особливо символічно, що матч провели на свято Трійці. Слава Богу, що виник такий добрий почин і буде дуже добре, якщо таке свято стане традиційним». «Ідея проведення футбольного турніру належить нашому отцю Яну Віанею та парафіянам, — розповів отець Косма, який коментував матч. — Ми мали три команди, загалом 18 гравців різного віку. Провели саме футбольні змагання, бо це масовий вид спорту, та й організувати його простіше (сміється). Учасники, як на мене, грали чудово, як справжні професіонали. Обов’язково наступного року знову організуємо матч, бо ж треба відігратися (сміється). Та й парафіянам сподобалося. Ви ж бачите, скільки уболівальників прийшло. Гадаю, що така спільна добра забава, без злих емоцій — це також прославлення Господа Бога. Ми цим також маємо займатися. Хтось казав, що хто лише на колінах молиться — мало молиться. Ми маємо прославляти Бога у різний спосіб, усім, чим Бог нас обдарував: здоров’ям, силою, енергією. Ці дари ми отримали від Господа, тож повинні ділитися ними один з одним і з Творцем».