Однак, мало хто знає, що об’єкт має для нашого краю чимале історичне значення: на території кладовища є кілька братських поховань Українських Січових Стрільців, загиблих у Першій світовій війні, у 40-х роках ХХ століття тут, у безіменних могилах, поховали багатьох громадсько-політичних і культурно-освітніх діячів Закарпаття, знищених радянською владою. Офіційно цвинтар перестав функціонувати у 60-х роках минулого століття, від того часу за ним ніхто особливо не опікувався. Хоча із певною регулярністю зачистку території здійснювали комунальні служби та громадські активісти, загальної ситуації це не змінювало, і цвинтар поступово перетворився на одне найнебезпечніших місць Ужгорода. Позитивні зміни намітилися минулого року, коли шефство над цвинтарем взяла Мукачівська греко-католицька єпархія. Поряд із кладовищем був побудований дерев’яний храм Благовіщення Пресвятої Богородиці, почалися консультації із громадськими діячами щодо впорядкування території… І от 30 березня члени Благодійного фонду ім. Блаженного Теодора Ромжі та громадського об’єднання «Моє місто – Ужгород» спільно зі студентами греко-католицької богословської академії, озброївшись пилами, секаторами, граблями і лопатами, організували перший захід із приведення цвинтаря у належний вигляд. Загальними зусиллями було розчищено близько десятої частини території. Голова громадського об’єднання «Моє місто – Ужгород» Володимир Чубірко запевнив, що члени організації й надалі братимуть участь у впорядкуванні кладовища та регулярно доглядатимуть за ним.