У передхристиянські часи, коли люди здебільшого мали язичеські вірування, яйце, що містило в собі зародок сонячної птиці (півня) і несло в собі початок життя, вважалося талісманом, що відганяє нечисту силу, а з нею і всі нещастя. Кожна писанка – це ніби маленький Всесвіт. Тут є все, що оточує нас у житті, – і зоряне небо, і вода з рибами, і засіяне поле, і трибанні церкви. Усе це вималюване для того аби підтримати лад та рівновагу у нашому світі. У народі кажуть: “У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки”. Історія писанок як символу весняного відродження природи сягає в далеке минуле і пов’язана з ритуалом весняного відродження на землі. Традиція писати писанки нараховує вже близько вісім тисяч років. Вона тісно пов’язана із символікою орнаменту та кольору. Серед найпоширеніших символів-знаків, характерних чи не для всього християнського світу, є “хрест”, “зірка”, “риба”, “сварга”, “вазон”,” змія” та інші. Наприклад, хрест – символ світотворення. Вертикальна лінія хреста – лінія небесна, духовна, чоловіча. Це знак Вогню. Горизонтальна лінія є земною, пасивною, жіночою. Це знак Води. При перетині (поєднанні) цих двох чинників виникає третя сила – сила Любові, Життя, Творення. Хрест означає вічне життя. Червоний колір – кров, що символізує життя та смерть. Нажаль, значення багатьох знаків-символів уже втрачено і ми не знаємо, яку інформацію вони несуть. Нині, коли в горнилі національно-визвольної війни відроджується українська нація, формується самоідентифікація, як ніколи зростає роль народної культури, її значення у цих процесах. Адже народ, який втратив свою народну національну культуру не має майбутнього, він асимілюється, а в результаті – зазвичай, втрачає державність. Саме тому в цей важкий час для держави важливо, як зіницю ока, берегти народну культуру, бо втративши її, втратимо Україну. Щоб зберегти традиції писанкарства нашого краю й організовано тематичну виставку “Світ писанки”. Відвідувачам були представлені писанки із фондової колекції етнографічного музею та писанки майстринь краю. До експозиції ввійшли кращі експонати, що представляють писанкарство відомих майстринь чи не з усіх районів Закарпаття. Серед учасників Мар’яна Ребар, Надія Черевко,Тетяна Тиводар-Баршай, Мар’яна Ташко з Тячівщини, Ісак Лариса з Іршавщини, Терезія Якоб з Хустщини, Марія Хававка з Перечинщини та інші. У виставці також взяли участь майстрині, які відомі далеко за межами нашого краю: Людмила Губаль, Марія Купарь, Світлана Залуцька, Тетяна Поринець, Ольга Дурда, Ольга Гал та інші. Вони репрезентували роботи виконані в різних як традиційних так і сучасних техніках писанкарства притаманних Карпатському регіону. З вітальним словом виступили Габріела Андял, Ганна Дрогальчук та Людмила Губаль. Короткий екскурс в історію писанкарства зробили відомі науковці Михайло Приймич, Роман Пилип, Василь Коцан. Ініціатором проведення виставки виступив молодий науковець-етнограф, художник Роман Пилип за участі та підтримки Закарпатського музею народної архітектури та побуту(директор Габріела Андял), управління культури облдержадміністрації (начальник Юрій Глеба) та Обласного організаційно-методичного центру культури (директор Ганна Дрогальчук). Володимир Мишанич