Вогонь не страшний, коли поруч брат: історія двох рятувальників із Закарпаття (ФОТО)
Їхні долі могли скластися зовсім по-різному, але двоюрідні брати Василь Кадар і Іван Фурик з Хустського району обрали шлях допомоги та порятунку.
Ще з дитинства вони бачили, як чоловіки у їхній родині — дід та батько — боролися з вогнем і рятували людей. Тому сімейна справа мала знайти продовження, і третє покоління вогнеборців стало реальністю, йдеться на сайті Управління ДСНС Закарпаття.
“Коли мені було 6 років, я вперше побачив пожежу. Горів навіс із сіном у сусідньому господарстві. Місцеві жителі допомагали вогнеборцям як могли: носили відра з водою, захищали житлові будівлі від перекидання полум’я. Я теж не міг стояти осторонь — хоч і був малим, але розбирав обгорілі конструкції та розкидав сіно, щоб воно перестало тліти. Минуло вже багато часу, сотні пожеж промайнули перед очима, але ту першу я пам’ятаю й досі”, — згадує Іван.
Василь же, на відміну від брата, зовсім не планував служити у ДСНС. Каже, що спершу просто пішов “протоптаною родинною стежкою”. Але згодом робота стала частиною його життя настільки, що зараз він не уявляє себе без чергувань та виїздів.
“Пожежі, мені здається, всі однакові — вогонь, дим, будинок. Приїхав, включився, ліквідував. А от надзвичайні події... їх, на щастя, небагато, тому вони закарбовуються в пам’яті сильніше. Взимку цього року ми рятували чоловіка, який провалився під кригу під час риболовлі. Він ледве тримався, тому мене прив’язали страхувальним тросом, і я пішов до нього. За кілька кроків до ополонки лід тріснув — я сам ледь не опинився у воді. Після кількох спроб довелося спускати човен. Чоловіка ми врятували, а через кілька днів він прийшов до нас у частину подякувати. Такі моменти дуже мотивують. На тій людській вдячності й тримаємося. Якщо робиш щось потрібне людям — живеш недаремно”, — каже Василь.