Одні подейкують, буцімто, хтось запланував там відкрити елітний дитсадок для дітей багатіїв, інші десь краєм вуха чули, що кияни-олігархи хотіли б прибрати до своїх рук цей ласий шматочок і влаштувати санаторій. А є й такі, що не приховують обурення, мовляв, не відстояли ми військкомат і пошту, то невже упустимо й нашу славнозвісну «Берізку»? До слова, розгляд питання про цей заклад на останньому засіданні президії районної ради ініціював голова постійної депутатської комісії, член президії Володимир Любка. На жаль, зустрітися з ним нам не вдалося. І хоч доля «Берізки» поки що невідома, але «Новини Виноградівщини» вирішили поцікавитися баченням проблеми і шляхів її вирішення в людей, яким вона також небайдужа. Йосип БОРТО, член президії районної ради: – Ситуацією, яка склалася станом на сьогоднішній день, я не володію. Розповім про стан справ, якими займався, коли працював на посаді заступника голови районної ради. Втім, наскільки я начуваний, ситуація не покращилася. Потужності закладу не використовуються сповна, кількість дітей, які утримуються в ньому, є недостатньою. Хтозна, хто виношує певні плани стосовно «Берізки» і якими вони є – невідомо. А яка доля очікує вихованців закладу? Передбачаючи можливі нарікання, мовляв, чому районна влада не діє, відстоюючи «Берізку», чому не протистоїть проблемі, зазначу: це питання неодноразово порушувалося районною радою на засіданнях депутатських комісій і сесіях, надсилалися звернення і в управління освіти ОДА, і у Міністерство освіти України, і голові ОДА… Але зрушень немає і практично нічого не робиться для того, аби зберегти заклад. Нинішня ситуація – наслідки державної стратегії, яка базується на тому, аби дітей утримувати не в дитбудинках чи сиротинцях, а виховувати в сім’ях. Але, на жаль, дозвіл на усиновлення дають не тільки українським родинам. Дітей вивозять і за кордон. Я вважаю, що це неправильно. По-перше, хто відстежуватиме їхню подальшу долю і умови перебування в закордонних сім’ях, а, по-друге, хіба нас більше не хвилює демографічна ситуація в Україні? Інша сторона питання – «Берізка» славиться чудовою базою. Можливо, тому стосовно неї хтось має свої плани. Вирішити проблему, думаю, можна. З цією метою до Статуту слід внести зміни, доповнивши пункти, що регламентують комплектування закладу, категоріями напівсиріт, дітей з багатодітних, малозабезпечених та сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Наразі там відповідно до чинного законодавства перебувають лише сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. А тому залишається поки що інший шлях: проводячи рекламно-інформаційну кампанію закладу, поповнювати його контингент дітьми цих категорій з інших районів області. Але він, на жаль, малоефективний. Здавалося б, економічно невигідно утримувати такий штат персоналу. Але ж у даному контексті мова йде не про якесь підприємство і його прибутковість, а про долю дітей, для яких слід зберегти «Берізку» – один із кращих дитбудинків України. Катерина МАРУШКА, в. о. директора Виноградівського ДНЗ (дитячого будинку) інтернатного типу: – Я пропрацювала в «Берізці» 34 роки вихователем. Зараз так склалися обставини, що вже три місяці виконую обов’язки керівника. Проблему маємо велику – у нас є все: прекрасні умови, чудовий колектив, хороше харчування для наших вихованців, великий досвід роботи, бракує тільки дітей. Річ у тім, що через державну політику, пріоритетом якої є влаштування дітей у сім’ї громадян та дитячі будинки сімейного типу, ми обмежені категоріями – наразі у нашому закладі утримується 64 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Останнім часом у нашому закладі перебувало до 90 вихованців. Але ж ось і цьогоріч 13 дітей всиновили громадяни Італії. До того ж уже третій рік спостерігається тенденція щодо скорочення кількості наших вихованців. Ми розуміємо державну стратегію, започатковану попереднім Президентом України Віктором Ющенком, мовляв, кожній дитині – родину, але ж, погодьтесь, у нашому районі є багато кризових сімей, батьків, які з різних причин не забезпечують належне утримання та виховання своїх дітей, котрі не отримують повноцінне харчування, медичну допомогу, не відвідують дитячі навчальні заклади та школу. Чому ж не можна влаштувати їх у наш дитбудинок, хоча б тимчасово, без позбавлення їх батьків батьківських прав? Невже не можна внести відповідні зміни до Статуту закладу, аби сприяти його наповнюваності? Зміни та доповнення до нього можливі з ініціативи засновника, а ним є обласна рада. Дитбудинок розрахований на 120-150 дітей. У колективі 110 працівників. Торік у вересні вже було скорочено сімох – це був вимушений крок. А що робити нині? Теж скорочувати? Душа болить за колектив. У нас золоті фахівці, наші вихованці всіх нас називають мамами. І як, зрештою, скоротити людей, яким до виходу на пенсію залишилося 2-3 роки? Як дивитися їм у вічі? Як зберегти колектив і заклад? Ми борсаємося, б’ємося, як риба об лід, стукаємо у всі двері, в кабінети влади, Телефонуємо у всі служби в справах дітей, які діють на території області, мовляв, дайте нам дітей, тут для них є всі умови і зручності, належний догляд. Не віримо, що в цілій області немає таких дітей, які б потребували утримання у нашому дитбудинку. Але ж звідки чекати допомоги? Таке ось замкнене коло…