За «срібною водою» закарпатці їздять на Перечинщину (ФОТО)

А тут вода текла завжди. Так само як закарпатська Свалявщина багата мінеральними джерелами – Перечинщина багата джерелами свіжої, чистої, холодної артезіанської води. Де-не-де воду із земних глибин трубами підвели до дороги – подорожньому напитися буває потрібно часто. Довкола деяких джерел ще за часів СРСР на Перечинщині спорудили декоративні чи пам’ятні знаки. Хто ж не знає «білих ведмедів» через річку від Ворочева, біля відрізку траси Ужгород-Перечин, більш відомої під назвою «під темникОм»? Чи «чайника», із носика якого тече невпинно струмінь неподалік злиття Ужа і Тур‘ї? Чи «глечика», всередині якого прихистила ся прозора криничка з холодною водою неподалік села Зарічево? Часто можна бачити машини, які стоять на узбіччі, поки ті, хто у них подорожує, п’ють чи набирають воду із собою у пляшки. А ось біля найпопулярнішого джерела – ніякого знаку немає. Просто собі труба, яка виходить із підпірної стінки, у яку вперлася гора за селом Сімер. Тут – доволі вузька дорога, неподалік – поворот, а русло Тур’ї відгороджене від дороги металевою огорожею. Все по-гірському вузько і тісно. Саме тут починаються Карпати і саме у цьому місці знаходиться найпопулярніше джерело питної води, по яку їздять з Ужгорода з багажниками, заповненими тарою. Приїхавши сюди вихідного дня набрати кілька літрів води та напитися з джерела, очікували побачити колону машин. І вже навіть приготувалися проситися без черги – зазвичай тут пропускають тих, кому потрібно набрати пляшку-другу. Бо здебільшого кожне авто везе звідси від 50 до 150 літрів води. Але суботнього вечора черги майже нема. Всього одне авто з самотнім водієм, що набирає воду у пластиковий бідон і літній чоловік зі своїм сином, які прилаштувалися біля другого «тоншого» струменю, маючи невеличку пластикову каністру. Зав’язуємо розмову із водієм: – Давно звідси берете воду? – Десь півтора роки. Раз на тиждень я тут точно. Вже звик. – А звідки ви? – З Ужгорода. – Не шкода палити бензин заради води? – Не шкода. Щоправда, у мене тут через два села ще хата є, я там буваю періодично, то й набираю воду по дорозі. Але якби й не було – все одно б приїздив. Бо вже звикли до цієї води. – Чим вона хороша для вас? – Чиста. Гарантовано не має ніякої хімії у собі. Хтозна чим зараз чистять ту воду, яка у крані у квартирах? А у мене син маленький. І от йому – всі супи, каші, чай, компои готуємо тільки на цій воді. – А скільки за раз звідси її везете? – Скільки маю із собою тари. Ось тут набрав бак сорок літів, уже в багажнику. І от ще пластиковий бідон на 20 літів. Має раз вистачити. – До речі, є проблема тари? – Ну, хто у пляшки набирає, ось тут для цього спеціально лійки сховані у ніші. Зроблені із тих же пластикових пляшок обрізаних. Хтось – у каністри. Мені от зручно у такий бідон. Вони є по 40 гривень у господарчих магазинах. На цих словах, бідон заповнився. Водій закрутив червону кришку, хекнувши, закинув у багажник: – Щось у вас тари малувато! – Ми тільки пробуємо. Кілька літрів візьмемо, на чай і каву. Пити… – Купіть собі кілька каністр чи бідонів – маєте машину, не полінуйтеся привезти собі води. Її брали на аналіз і знайшли у ній багато срібла. Воно і для здоров’я і знезаражу. Ось ця вода хоч місяць буде стояти у бідоні – не зіпсується, не зацвіте. – Дякую за поради. Набрали води, напилися І все сидячи у Перечині за столиком у очікуванні замовлення, упіймали безкоштовний Wi-Fi і знайшли це джерело на карті неподалік. Більше того, відзначене воно і у популярній мережі Foursquare. «Hot-spring Simer». Вже дома було знайдено те, що у воді є щось особливе. Пити її приємно, а чашка чаю, завареного із цієї води – не вкривається характерною «плівкою» через деякий час. Мабуть мало води взяли. Купити справді кілька бідонів, чи що?