Закарпатець Дмитро Кешеля показав на фестивалі "Душі осінньої печаль" (ФОТО)

Довів це показом власного короткометражного фільму «Душі осінньої печаль», у якому кожне слово пройняте великим почуттям, а кожен кадр свідчить про те, що автор віддав цьому фільму шматочок чогось, що живе в його серці, і що люди звикли називати любов`ю. Дмитро Михайлович - український письменник, драматург, сценарист, головний редактор об'єднаної редакції мистецьких програм Закарпатської облтелерадіокомпанії. Носить звання заслуженого журналіста України. Саме цим він і доводить, що журналістами народжуються, адже з дитинства мріяв стати конюхом, а в журналістику прийшов тільки для того, аби заробити грошей. Однак талант не сховаєш і дар Божий назад не повернеш. Так перший написаний Дмитром Кешелею радіонарис і став точкою відліку його нового шляху, яким крокує дотепер. За словами сценариста, зараз він вже має змогу творити те, чого прагне душа. Її частинку «приніс у жертву» й такій галузі мистецтва як кіно. «Кіно – це найбільша у світі брехня, однак саме вона задає темп життя», - каже Дмитро Михайлович. «Кіно – це ілюзія, яку кожен бачить по-своєму», - додає він. І не можна не погодитися з такими напрочуд влучними твердженнями. Дійсно, як кожен з нас сприймає по-своєму цей світ, так кожен по-своєму сприймає і кіно, відшукуючи в ньому власні думки, переживання й почуття. І дуже рідко трапляється, що ти все це знаходиш в одному фільмі. Проте вчора – виключення з усіх існуючих правил. Фільм Дмитра Кешелі «Душі осінньої печаль» захопив своєю простотою та геніальністю водночас. Прекрасну осінь, з котрою стикаємося кожного року впродовж усього життя, він зумів передати ще прекрасніше, в таких яскравих барвах, які в очах, напевно, не живуть. Такі барви оселяються тільки в серці. У стрічці вдало поєднався телерепортаж з теленарисом та елементами художнього фільму. Як сказав сам автор, нічого не було відзнято навмисне, всі миті осінньої природи знаходили свій відбиток на плівці просто під час подорожей. З таким багажем кадрів й почалася робота над фільмом. Його творець ніяк не міг знайти композиційного ключа, аж поки не помітив маленького чудового метелика, який і став символізувати ту саму осінню душу. Взагалі, разом з оператором Володимиром Дудою відомий український сценарист створив більше 20-ти художньо-документальних фільмів. Першим його доробком у цьому виді творчості стала стрічка «Мова любові». Не знаючи, як правильно писати сценарій, митець зумів створити те, що потім захоплювало багатьох. Напевно, як і сценарії Дмитра Кешелі, так і він сам захоплює багатьох. Його думки цікаві, його слова розумні, а сам він – надзвичайно позитивна людина. Людина з великим досвідом, яка любить читати Коцюбинського, Тютюнника, Гарсія Маркеса, Лагерквіста та багатьох інших великих письменників. Однак така розмаїтість у вподобаннях зустрічається не у всьому: серед режисерів геніальним сценарист називає тільки Кустурицю. Дмитро Михайлович радить одразу братися за ідею, як тільки вона навідується до вас. Не жаліти своєї голови, не боятися міняти професії та місця роботи. А ще вважає, що потрібно жити так, аби завжди була мотивація до творчості й того ж самого життя. Життя, про яке пише такі красномовні тексти; життя, яке він так палко любить. І цією любов`ю просто не в змозі припинити ділитися, пише Еліна Андрусь, студентка відділення журналістики УжНУ