Залюбки розповідала про своє життя, згадувала як воно там давно було. Зокрема, трудилася у місцевому колгоспі, завжди тримала вдома чимале господарство. Були в них у хліві і корови, і коні. За ними доглядала сама, бо чоловік Юрій повернувся з війни зовсім хворим, тож всі домашні турботи і виховання трьох доньок лягли на її плечі. 28 років тому він помер. У 48 років вона теж тяжко захворіла на нирки, однак вилікувалася. І хоч здоров’ям пані Олена вдалася міцним, проте за допомогою до лікарів зверталася не раз. Рідні розповідають, що і тепер підкріпляється пігулками. 5 років тому майже втратила зір через підвищений вміст цукру в крові. А минулого року взагалі з нею було погано, вже й не сподівалися, що «дотягне» до століття. Та Бог змилостивився… Живе бабця Олена з наймолодшою дочкою Оксаною, тішиться коли приходять інші дочки – Марія та Ганна, внуки й правнуки, вся велика родина. В їх домі завжди раді гостям, особливо ювілярка, яка є дуже хорошим співрозмовником.- Мама досі нам вказує, що і як треба робити, - каже донька Оксана. І до її слів прислухаються всі. Бо, маючи за плечима чималий життєвий досвід, завжди дає мудру пораду… Біографія цієї столітньої бабусі – це живий літопис мальовничого села Нижня Апша. З її спогадів можна дізнатися, як тут давно жили люди, чим займалися, що робили. Вона дуже добре пам’ятає скрутні воєнні часи… Каже, що як сто років тому, так і тепер її односельчани не цуралися праці. - Хто хотів щось мати, мусів робити як давно, так і тепер, - констатує довгожителька. Та найважливішим для довгожительки на сьогодні є те, що зустріла вона свій прекрасний ювілей у колі люблячих рідних людей. І що доживає старість у батьківському домі – одвічному оберегу зв'язку поколінь. Дай Бог кожному! Любов Немеш. Тячівська РДА