Так коментували закарпатські журналісти запитання, чи не розчарувалися вони у своїй роботі, на традиційній ранковій зустрічі від Ужгородського прес-клубу до Дня журналіста. Оригінальний інтер’єр ресторанчика «Палачінта» у провулку «Гірчичне зерно» сприяв невимушеній розмові та хорошому настрою. Незважаючи на різні думки про власну професію. Таня Лешко (ЗОДТРК) каже, що якраз два дні тому згадала, що любила математику, а подалась на журналістику. Таня, відоме обличчя закарпатського телебачення, жартує з Галини Сернівки (власкор СТБ), яка каже, що захоплювалася фізикою: «Зате Галя навчались відкривати двері навіть тоді, якщо перед нею їх закривають». «А я любив геометрію, - згадує Петро Гойс, головний редактор «РІО»,- ось чекаю, коли мені у житті пригодяться синуси і косинуси». Алла Хаятова (1-ий Кабельний) про сучасну українську журналістику: «Інколи хочеться просто помитися». «Взагалі, журналістика схожа на латте, її треба розділяти», - каже Алла. «Спілкувався з друзями, які вчилися на журналістиці. Казали, що вдруге б не пішли», - додає Дмитро Тужанський, головний редактор Mukachevo.net. Сумніви про вибір професії були і в Ані Семенюк (Zaholovok.com.ua). «Я вже на 2-му курсі розчарувалася у журналістиці, писала багато і побачила, що нафіг це нікому не треба. Але якось перетерпіла, передумала, - ділиться спогадами Аня. – Об’єктивної журналістики не існує. Може би була фотографом, адже ти просто береш і фотографуєш, не оцінюєш події. Хоча фотографіями можеш зробити багато». Зате Габріелла Руденко (Ужгородський прес-клуб) не розчарована у виборі професії. «Адже моє ім’я саме говорить, що я мала стати журналістом - це моє покликання. День ангела відзначається 29 вересня - на честь Архангела Габріеля, покровителя листонош, кур'єрів, видавців, журналістів, філателістів, послів, працівників радіо, телебачення і телекомунікацій. Дізналась про це, вже коли навчалась на другому курсі на відділенні журналістики УжНУ», - каже цьогорічна випускниця відділення. Сергій Федака, професор, який співпрацював з багатьма закарпатськими ЗМІ і продовжує активно писати, каже, що про розчарування не думав, бо ніколи не зачаровувався: «Ще мене не виганяли, але для певності маю завжди «кілька запасних парашутів». У журналістському середовищі чимало курйозних випадків. «Їду я якось у маршрутці і чую радіо, ніби мій голос, і питання задаються знайомі. Слухаю і намагаюсь зрозуміти, де це я чула, і чому голос ніби мій, - розповідає Ганнуся Твердохліб. – А потім виявляю, що у сумці увімкнувся диктофон і прокручує мої записи!». Пам’ятна пригода з диктофоном сталася з Костянтином Черкаєм (газета «Європа-центр»). «Працював якось уночі серед тиші, поворухнувся - і чую… голос Погорєлова (мер Ужгорода), - сміється Костя,- я в шоці, що сталося. Виявилося, диктофон запрацював від того, що я зачепив сумку, в якій був пристрій».