Закарпатських вівчарів під сурми трембіт проводжали євреї-лихварі, опришки та кадебісти (ФОТОРЕПОРТАЖ)

…Літнє сонце після трьохтижневих весняних дощів щедро заливає теплом вулиці райцентру. На головній вулиці, неподалік адмінбудинку ДПІ району, шикується святкова колона. Під сурми трембіт, троїстих музик вона наближається до центру Міжгір’я. За вершниками-вівчарями у колоритних національних костюмах іде автомашина з розпорядниками свята (газда Іван Теличка та газдиня Ганна Шегда). За ними — зі смаком оформлена автівка ДП “Міжгірське лісове господарство”. Автомашину Міжгірського профліцею прикрашають як дівчата в національних костюмах, так і чудові вироби юних різьбярів, що вже який час відомі далеко за межами району і області. Великою популярністю користуються їх творчі роботи навіть на теренах Німеччини. За ними далі ідуть прикрашені смерековими гілками автівки агрофірми “Верховина” та СОК “Флора” із Торуна. Справжній подив, зацікавленість у численних глядачів викликала тверда хода колочавців в уніформі учасників визвольних змагань, угорських жандармів, міліціонерів радянської доби та кадебістів. Практично ця колона на чолі з нардепом України Станіславом Аржевітіним відображала основні віхи життя Колочави з початку 20-их років і до середини 50-х ХХ століття. Особливо з цікавістю розглядали і старі, і молоді старовинне вбрання євреїв-лихварів, колочавських опришків та інших представників влади тогочасся, а також амуніцію і зброю людей в уніформі. В центрі, навпроти пам’ятника В. Гренджі-Донському, розпорядники святкових урочистостей зупиняють колону. Трембітарі Іван Стець та Тарас Бойчук “виводять” дивнії сурми, а троїсті музики запрошують до танцю на асфальтівці, яка перетворилась на імпровізовану сцену. Перший заступник голови РДА Василь Радовецький та заступник голови райради Володимир Голодняк покладають квіти до пам’ятника Василю Гренджі-Донському. Численні твори верховинського Будителя завжди були співзвучні часу, нелегкій вівчарській праці тим паче. Святкова колона іде далі і робить чергову зупинку біля нашої древньої пам’ятки — 600-річного дуба. Тут знову викликали величезний інтерес у численних глядачів колочавські легіні. В іскрометній їх каріці виділявся кремезним ростом нардеп Аржевітін у чорному кептарі. В танці під звучання верховинської коломийки змішалось все: глядачі із самодіяльними артистками райцентру, легіні з верховинськими красунями… І не тільки. Звідси мені поталанило їхати в автівці з керівником чоловічого хору “Упаш” із Берегова Ігорем Полянським. Його друзі не могли намилуватись чудовою панорамою краєвидів на Синевирському перевалі. Думаю, навіть заради отаких гостей Верховини варто проводити наше традиційне свято. Круті серпантини привели святкову колону на перевал, де вже ваблять зір розкидані на зеленій впадині Кам’янки торгові намети, стрункі ряди різнокольорових авто, добротно змайстрована сцена, над якою тріпотить прапор незалежної України, дим багаття на крутосхилах. Вздовж благоустроєної грунтівки розгорнули своє господарство місцеві ради району, “видаючи” інформацію про свої здобутки і напрями в роботі із забезпечення соціально-економічної підойми територіальних громад Міжгірщини. Голова і секретар Син.-Полянської сільради Юрій Горват та Марія Красняник з чарівною усмішкою на вустах знайомлять гостей з творами народних майстрів населеного пункту в підніжжі Синевирського озера, туристичними принадами чудових куточків навколишніх окрестів. Сьогодні на підпорядкованих сільраді територіях є більше двох десятків об’єктів туріндустрії краю, який вже давно припав до вподоби любителям здорового відпочинку з Ужгорода і Донецька, Києва і Львова, а також мандрівникам із близького і далекого зарубіжжя. Сільський голова Лозянського Іван Сопко зустрічає таких вервечкою верховинських мелодій, які під наметом “виводять” славні музиканти села, яке розкинуло свої володіння під Куком. Творчі роботи майстринь народної вишивки прикрашають господарства Голятинської та Лісковецької сільських рад, відповідно керівники Микола Волощук та Іван Маркович. З великим інтересом гості свята та земляки-верховинці розглядали музейні експонати в наметі з Колочави, адже С.М. Аржевітін вже відкрив тут 7 музеїв, слава про які лине по усій Срібній землі і навіть долетіла до золотистих шпилів Київ-граду. “Мамо, я хочу сфотографуватись з ведмедем!” — просить малюк, побачивши чучело газди верховинських лісів. Такі прикрасили виставку робіт народних умільців НПП “Синевир”, юних різьбярів та вишивальниць станції юних натуралістів, районного Будинку дитячої творчості, які вишикувались в одному ряду. Неподалік пропонує свій крам завідуюча магазин-салоном “Умілець” Тамара Карпович. До речі, на нинішньому святі стільки товарів-робіт народних умільців із усіх-усюд, аж очі розбігаються. Газди з Потисся, виноробних країв Закарпаття гостинно запрошують посмакувати вина різних сортів, мед і продукцію з власних пасік… Так і хочеться сказати: “Мед і вино по вусах текло, а в рот не попадало”. Ціни ж бо кусались на будь-який крам-товар… Звабливий димок мангалів лоскоче ніс, куди не повернись. В очах рябіє від етикеток різноманітних напоїв. Однак сиру овечого мало. Це й не дивно, бо ж з кожним роком стає все менше й менше громадських отар. Так, у Рекітах, Лісківці і Новоселиці нині випасають на далеких грунях всього 280 овець і кіз. І так майже в кожному населеному пункті Верховини. Їх сиру вистачає хіба що задовольнити попит жителів Міжгір’я та “міжгірської каріки” в місті над Ужем. Важко втриматись від спокуси. Всюди пропонують запашний шашлик, децю, а кмітливі газди, бізнесмени-середняки — гарячу дзяму з баранини, токан з бринзою і шкварками, печену картоплю із салом, приправлені димком… Можуть же наші як захочуть: і батьківське подати, і заморське піднести. Походив, подивився навкруги, і наче в казці побував. Бо ж для малюків і атракціон у вигляді дракоші тут розгорнули. Великий натовп юрмиться біля стовпа, на якому розвішані подарунки. Вилазь, і вони твої. Та не так то й легко забратися на 10-метровий гладкий стовп. Не один смільчак під регіт глядачів “летів” униз, не дотягнувшись навіть до 6-7-метрової висоти. Але через деякий час на стовпі не стало таки подарунків. Як і в попередні роки, вівчарі заганяють отару овець і кіз у кошару. Ватаги разом з Станіславом Аржевітіним демонструють численним глядачам одвічне заняття горян. Білою струйкою жебонить у дійницю запашне молоко, бажаючих вівчарі пригощають цілющою овечою продукцією. Все це ретельно фіксується фото- і тележурналістами із найдалеких куточків України. Таке побачиш — надовго запам’ятаєш! В казані кипить-булькає молоко. Ватаг зціджує білосніжні грудочки делікатесного варива. Поряд клекоче у відрі навариста дзяма… Так і кортить підійти до ватри, де чаклує ватаг-легінь. Вона ж бо завжди з нами: у спогадах про отчий дім, у походах крутими гірськими стежинами, полонинськими плаями, в дитячих мріях і дорослих переживаннях. Наблизилась урочиста мить свята, головне призначення якого — залучити до нас якнайбільше діловитих людей, відкрити перед ними чудові перспективи активного співробітництва з ними в галузі розвитку туризму і рекреації, зведенні спортивних об’єктів як в ареалі р. Ріка, так і в Тереблянській улоговині. Понад верхами Кам’янки линуть сурми трембіт, ніжні мелодії троїстих музик — і на сцену виходять газда Іван Теличка з газдинею Ганною Шегдою, ведуча Галина Рекіта. У височінь ясного неба летять слова: Загусляйте, гудаченьки, зазвучіть, трембіти,Хай про наше свято чують та й по цілім світі. “Привітальну Міжгірщині” виконують фольклорний колектив і танцювальна група РБК (кер. В. Янчик та Т. Гимба). Далі звучать коломийки, які ми з молоком матері сприймаємо. Для вівчаря вона на полонині тим паче дорога, бо він через неї згадує кохану-любку, рідний дім чи ж отчий край. Без неї життя — не життя. На сцену ведуча запрошує голову обласної державної адміністрації Олександра Ледиду, заступника обласної ради Андрія Сербайла, голову РДА Івана Романа, голову райради Івана Ярему, начальника управління агропромислового розвитку ОДА Віктора Терелю, народного депутата України Станіслава Аржевітіна, селищного голову Василя Щура, голову райорганізації Партії регіонів, депутата райради Володимира Сморчкова, президента асоціації народних депутатів всіх ланок попередніх скликань, голову правління громадської організації “Верховинці Міжгірщини в Ужгороді”, радника голови ОДА Михайла Волощука. Вони щиро вітають присутніх зі святом проводів отароводів на полонини, зичать їм щастя, здоров’я, щедрого полонинського літа. Адже це свято — мішаня овець у всі часи було найулюбленішим у верховинців, свідченням великої шани і поваги до нелегкої праці вівчарів і скотарів, які із запахом полонинських ватр приносили в сім’ї тепло своєї душі та достаток. Щоби на святковому столі в день Різдва Христового біліла купка запашної бринзи. Щирості в їх словах і віри в щасливе майбутнє Верховини їм додав святковий молебень, молитва за збереження отар на полонинах і здоров’я вівчарів, який провів протоієрей Євгеній Добра, благочинний Міжгірського округу. Він побажав добра і мужності чабанам у їх нелегкій справі. Зичення успіхів у роботі молитвами висловили й інші представники релігійних конфесій краю. Під бурхливі оплески присутніх на святі великій групі фермерів Міжгірщини, отароводам, власникам “малих” ферм краю, новаторам сільгоспвиробництва наразі були вручені Грамоти ОДА і ГУАПР ОДА, облради і РДА та райради. Цінні подарунки було вручено кращим чабанам і полонинникам Міжгірщини. Всього 39 представникам древньої і шанованої верховинським загалом професії. Мішаня без ватри — що свято без музики. У супроводі численних глядачів до піраміди з дров підносить смолоскип вівчар Михайло Рубець. Гори, ватро, теплом людей зігрівай, нечисту силу відганяй! Охоронниця-ватра невипадково горить біля кошари цілодобово. Вона звірів від худоби відлякує, злих босуркунів і лісових повітруль відганяє. Полум’я святкової ватри різко метнулось вгору і життєдайний вогонь осипав попелом все довкруж: кіно- і фотожурналістів, працівників ЗМІ, відпочиваючих. Гори, ватро, веселкою вигравай на славу і добро! Щоб дійниці були повними і гелети відбірні! Свято проходить, як і личить верховинцям, просто, без помпезності, за усталеною споконвіків традицією. Там димок з мангалів в’ється в небо, а там — юнка з ватагом говорить, ще далі — вівчарі гелети ділять, купку сира визначають. Зачаровано слухає Кам’янка співи земляків. Ніжний полонинський вітер перебирає гілками смерек, колише траву і небо до теплих верховинських мотивів свою ніжність додає. Так і запрошує до танцю, змушує “затягнути” коломийку-другу, по-цімборськи, по-нашому, бо всі ми — одне ціле. Це особливо відчувалось тут, на висоті синього виру Верховини. Після слів-запрошення ведучої Галини Рекіти: Слухайте всі! Сюди ходіте! Дорослі, юні й милі діти.Для вас усіх ми дуже раді концерт на святі починати! До найменших дрібниць продуманою, велично-святковою концертною програмою особливо порадували учасників свята артисти художньої самодіяльності районного будинку культури, дитячі художні колективи, вокальна група Міжгірської ДМШ, юні співочі таланти з усіх-усюд нашого смерекового краю. Хай повсюдно почують добрі люди відгомін нашого свята, духовних святинь українців-верховинців і в дорогу зазбираються, щоби в черговий раз зустрітись знову на Синевирському озері, аби піснею розбудити Синю і Вира-вівчаря, тіла яких покояться на глибокому дні. Хай і нащадки знають, як красно ми жили, заповзято трудились, оберігали і примножували духовні цінності смерекового краю. Порадували численний загал глядачів і самодіяльні артисти та музиканти з Колочави. Їх художньо-музична композиція з минулого і сьогодення особливо сподобалась учасникам свята. Яскравою її прикрасою, безумовно, були однострої самодіяльних артистів. Піднесеності, урочистості святу додав і виступ чоловічого хору “Упаш” з Берегова, верховинського соловейка Оксани Синишиної, дитячого ансамблю “Струмочок” та багатьох інших колективів. Свято закінчилось. Файний празник. Газдам тут було про що поговорити-погомоніти, молодим — помірятись силою, мускулами пограти, гостям — помилуватись мальовничою впадиною Кам’янки, довгими пасмами синіх гір, нетрями пралісів. А ще тому, що й краплини дощу не впало на перевалі минулої недільної днини. Понесуть додому учасники цього святкового дійства не тільки гарні враження та світлі спогади, а й впевненість, що у піднесенні духовності, у зміцненні дружби — сила людська, спрямована на посилення відчуття єдності роду нашого, що від милої серцю коломийки, пісні народної беруть витоки життєдайні праця і хліб, і віра наша у краще майбутнє Верховини і неньки-України!