Закарпатський тваринний ринок приваблює сотні людей (ФОТО)

Це добротний кінь. Тонну грузу з гори звезе легко», – хвалить свій товар Олександр Цепецауер. Каже, що коні йому приносять радість, щастя, але й також гроші. «Зимою в мене було семеро коней, з того чотири спортивних. Все розкупили», – розповідає про своє господарство. Щоб прогодувати сім’ю, їздив заробляти у світ. У Чехії працював на пивзаводі, будував газогони і, врешті, повернувся до своїх коней. «Коні моя віра і впевненість. Я їх розумію і вони розуміють мене», – зазначає Олександр Цепецауер. Пропонує купити спортивну кобилу: «Метр вісімдесят, але треба її тренувати. Чорна, дуже гарна, відмінна для верхової їзди». «Perpetuum mobile» для свиней Свій натуральний товар продавці виставляють на машинах, в автобусах, на возах, мотоциклах та іншому транспорті, Щоб привезти худобу на ринок, використовують все, що їде. Колишній тракторист Василь Тріфан змонтував собі якесь «perpetuum mobile», щоб перевозити худобу. У мене були коні, але ця машина потужніша і зручніша», – гордо показує свій гібрид. Мотор взяв із трактора, колеса з Жигулів, «панель приборів» із газової плити. «Коштує може 1500 доларів, але я її не продам. Це мій робочий інструмент», – хвалить курйозну конструкцію. Літня пані продає корову. «Просимо за нашу Красю 5000 гривен. Їй вісім років. Вже не маємо сил годувати. Дома у нас є ще дві», – пояснює, чому привезла тварину на продаж. Жінка впевнена, що без худоби в селі не можна обійтися. «Моя донька живе в Нью-Йорку. Щороку приїжджає до нас, щоб діточки попили свіжого молочка», – каже вона. Жаліє тільки, що тварини не завжди потрапляють у добрі руки. Самі голосні на ринку, напевно, свині. У великій кількості конкурують білі, чорні чи плямисті різного віку і розмірів. Рожеві «молочні» поросятка туляться в холодний осінній ранок одне до одного. Всього за двісті гривень можуть стати «жертвою» гриля. Але продавці надіються, що знайдуться добрі люди, які захочуть «викохати» з малечі солідних льох. Саме словом «кохати» називають в Закарпатті вирощування тварин. Люди завжди бережно відносились до своєї худоби. У бідних гірських районах вона часто помагала здолати голод. Нині жаліються, що м’ясники скуповують все без розділу, як і для чого було вирощено. «Українці люблять сало, але ця свиня годиться більше на м’ясо», – пояснює продавець. Між десятками хрюкаючих красунь однак тяжко вибрати «найсальнішу». Він зауважує, що «краще купити меншу і самому догодувати так, як кому потрібно». Саме тому на ринок навідуються і гурмани, які слідкують за якістю своїх харчів. Восьмидесятирічна бабуся Марія Костевич діловими жестами показує, куди треба скласти зерно і муку. Похилий вік їй не заважає впоратися з величезними мішками. Базарний хаос і сюрреалізм Люди і тварини знають на базарі своє місце. Неймовірний хаос, який недосвідченого відвідувача вражає в першу мить, має свої внутрішні правила. Їх навряд чи можна пояснити якимось законом. Які можуть бути закони, коли ціле село стає в «базарний день» одним великим ринком. На огорожах висять весільні плаття, канави обкладені мереживною білизною. На капотах машин продається м’ясо, а шкарпетки і черевики розкладені по парах на асфальті і конкурують салу і сметані. У нересницькому кафе можна підключитися до інтернету, на будинках стирчать сателітні антени і здається, що навіть коні в цій суміші розмовляють по мобільних телефонах. Однак усі модерні технології не мають великого значення в цьому майже сюрреалістичному світі. Його головною цінністю є відчуття, що це натуральне, не фальшиве життя, і люди там чесні та справжні.