Alina Pash зізналась країні у любові, але патріоткою себе не хоче називати

Минулої весни вона вразила вітчизняних меломанів дебютним синглом і кліпом Bitanga, в якому схрестила реп із закарпатським фольклором. Не дивно, адже Аліна народилася у селі Буштино Тячівського району Закарпатської області. У 2012-му дівчина перебралася до Києва, де грала в кавер-гуртах і працювала бек-вокалісткою у поп-зірок. Ще за два роки співачка взяла участь у телепроекті "Х-Фактор", в якому посіла третє місце. Цьогоріч Паш випустила дебютний подвійний альбом Pintea. Його перша частина – "Гори" – є продовженням етнічного амплуа артистки, тоді ж як друга – "Місто" – репрезентує актуальний урбаністичний саунд російською, грузинською, румунською, французькою та іншими мовами. На початку вересня відбулася презентація документального фільму за мотивами альбому Pintea. Ще одна яскрава сторінка біографії Паш у 2019-му – участь у Ході гідності до Дня незалежності, зрежисованій Аланом Бадоєвим. Ми зустрічаємося із Аліною в офісі піар-агенції "Много Воды" – затишному місці із музичними платівками та книгами. Дівчина вихором залітає до кімнати, одразу погоджується перейти на "ти" і, не переводячи подиху, починає розмову. Занотовую її думки про вчора, сьогодні та завтра, а діти на вулиці з радісними вигуками підкидають у повітря перше осіннє листя. Про благородний бунт, дитячі поразки та обтесування дерев У родині мені з дитинства виставляли багато обмежень. Воно й зрозуміло: батько – полісмен, мати – вчителька. Але з часом до мене дійшло: батьки створюють мені правила лише для того, аби я їх порушувала. Вони навчили мене бунтувати, але тільки з благородною метою. Я йшла на музичні конкурси заради фану. Будь-яке змагання – це новий досвід, знайомство з новими людьми. У дитинстві сприймала поразки боляче. Це зараз обросла лускою, а тоді була неопереним пташеням. Ніколи не займала перших місць, максимум другі-треті. Пізно взялася за вокал, через що мала слабенький голос. А на таких конкурсах зазвичай перемагають ті, хто кричать голосніше за інших.На щастя, батьку вдавалося мене заспокоїти. Розповідав, що коли обтесуєш дерево, спочатку виходить не дуже гарно, але з кожним разом прикладаєш все більше зусиль і отримуєш кращий результат. А ще казав: "Несправедливість буде завжди, але тобі потрібно залишатися на стороні світла. Інакше розпач і розчарування зжеруть тебе. Мусиш встояти". Про кордони, патріотизм і красу У сучасному світі є багато бар`єрів. Я ж сприймаю його таким, яким він є. Зараз ми живемо в інформаційну еру, коли можна бути будь-де і з ким завгодно.Значення слова "патріотизм" сьогодні сильно змінилося. Його спаплюжили люди радикальних настроїв, тому воно викликає в мене негативні емоції. Я б не хотіла називати себе патріоткою, хоча й люблю свою країну. Я хочу бути Ukrainian artist, але не вважаю за потрібне прив`язуватися до конкретного місця на мапі. Хочу подорожувати і сіяти довкола себе красу.Багато хто в Україні зараз не помічає краси і сфокусований на негативі. А на негативі неможливо виховати нове покоління, яке буде добрим і благородним. Про стосунки з Росією, погрози в соцмережах і сучасних героїв Чому я збиралася виступати в Росії? Хотіла показати там нову українську музику і поспілкуватися з людьми, які не тримають зброї за спиною і готові до діалогу. Намагалася довести, що все, що показують в їхніх пропагандистських новинах про нас – брехня. Що ми підтримуємо їх у прагненні правди і кращого життя. Виступи довелося скасувати, бо чимало людей почали мені погрожувати. Заходиш до них на сторінки, а в руках – автомати. Стає страшно. Навряд такі люди здатні нести добро. Я маю свою позицію і не боюся говорити про неї вголос. Так, до 2013 року я інколи їздила в РФ з особистих справ, писала про це в соцмережах. Мені радили видалити ці пости. Але для чого перекреслювати своє минуле? Воно є таким, яким є. Чому я маю цуратися того, що ще шість років тому було нормальним? В сучасній Україні героєм є будь-яка людина, яка робить свою справу із добрим серцем, а не руйнує все навкруги. Про Ходу гідності, сильних жінок і зміни Я знімала кліп із Pianoбой на пісню "Перша леді". Аж тут мені підносять телефон і кажуть, що хочуть зі мною терміново поговорити. Думаю, що ж такого термінового могло статися? Беру слухавку і чую на тому кінці: "Аліно, добрий день! Це Алан Бадоєв". Алан розповів, що в нього з’явилася ідея вставити в Ходу гідності номер із речитативом. Слова і музику потрібно було написати за три дні. А паралельно в мене йшла підготовка до виступу на фестивалі Brave! Factory, що відбувся того ж дня увечері. Спочатку хотіла відмовитися – злякалася масштабів і відповідальності. Але зрозуміла, що відмовлятися від такого не можна. Досі не до кінця усвідомлюю, що увійшла в історію. У куплеті є рядок про сильних жінок і благородних чоловіків. Ці слова я підібрала не просто так. Це ж чоловіків у нас звикли називати сильними, а якщо він сильний, то може і вдарити. Інша справа – благородний чоловік, який вміє поводитися з жінками. Як мій батько, який завжди був суворим внутрішньо, але ніколи не підіймав на нас із мамою руки. А мама в мене сильна і витривала жінка. Хочу, щоб такі стандарти були в усіх українських родинах. Під час виступу йшла по Майдану і ловила флешбеки, коли стояла там в розпал Революції Гідності. Тоді мені здавалося, що на всіх нас чекають зміни і ми нарешті станемо щасливі. Зараз зрозуміла, що не варто сподіватися на зміни від когось. Треба починати їх із себе. Про реп, моду та кіоски з шаурмою Після мого виступу на Ході гідності багато людей обурювалися: "Реп на такому святі? Це ж паплюжить наші традиції!" А мені хотілося б запитати у цих людей, що вони взагалі знають про реп? З чого починався цей жанр? Це ж завжди була гостросоціальна музика! Насправді речитатив для мене – це лише один із інструментів, якими користуюся в музиці. Але я поєдную реп із джазом, із поп-вокалом і роблю суміш, якої в українській музиці ще не було. Я не збираюся робити щось тільки через те, що це модно. Коли всі носили кросівки однієї відомої марки, я їх ненавиділа. Не прагну, аби моя музика звучала з кожного кіоску з шаурмою. Головне, щоб моя аудиторія розуміла мій меседж. До мене постійно підходять після концертів зі словами: "Спасибо за творчество!" або "Babe, what a groove!" Це люди з різних країн, які говорять різними мовами. Це покоління, з яким я би хотіла спілкуватися. Якщо до нього дійде те, що я хочу сказати – кльово. Якщо ж ні – I`m okay with that.