Для того, щоб краще знати тисячолітні традиції –слід завітати в село Луково Іршавського району, що розкинулось по обидва боки річки Боржава. Річка в цих місцях ще норовлива, по обидва береги її живлять швидкі гірські струмки, один з яких приборкала родина Сенинців вже більше століття тому. Саме в Боржавському передгір’ї, на лівому березі річки Боржави, збудував водяний млин прадід Дениса Сенинця. За будівельні матеріали служили дерево – а схема того млину була в голові прадіда… Сьогодні Денис Іванович муку для паски вже підготовив – а жінка, Олена Іванівна приводить до ладу господарство. У хліві в очікуванні тільна корова – приплід чекають якраз на свята. Уже висадили перші рядки молодої картоплі, з осені висадили грядку часнику, який дружно дав сходи. «Коли будете пекти паску?» - запитав я в Олени Іванівни на початку «страсного» тижня в понеділок. – «Як звичайно – в великодню суботу, зранку замішу тісто і перед обідом «посажаю» в піч. Буду пекти собі та дочці». – «А чи можна Вас попросити спекти і мені – таку як минулого року?». – Після невеликої паузи господиня відповідає: - «Тоді мушу напалювати ще раз – бо в перший раз всі тепші не помістяться». Це частина нашої ранкової бесіди на обійсті родини Сенинців в с. Луково, куди я завітав з огляду на минулорічну акцію «Боржавська паска». Її було проведено разом з молоддю сусідніх сіл протягом трьох днів – молоття збіжжя, розписування писанок традиційним способом та і сам процес замішування та випічки пасок. Цьогорічна зима видалася непростою для родини – важко хворіли чоловік дочки та сам Денис Іванович. Навіть сам млин досить важко переніс сильні морози. За чашкою кави ми згадали минулорічні клопоти – адже за три дні до минулої паски в дворі було дуже людно: в традиційному дійстві щодня брало участь до 45 осіб. На згадку ми подивились минулорічні фотографії.