1 лютого, перебуваючи в Ужгороді, народний депутат УкраїниМикола Томенко заявив, що планує також поїхати у Берегово, "придивлятися місце для пам’ятника Шевченку".Він повідомив, що місцева влада вже попередньо погодила встановлення пам’ятникана вулиці Шевченка. Відкриття пам’ятника планують приурочити до 200-ліття Кобзаря. За словами Миколи Томенка, встановлення пам’ятника – ініціатива закарпатських підприємців і депутатів. Новина, звісно, сама по собі непогана. Однак те, що у нашому суспільствічасом встановлюють різні пам’ятники, навіть не спитавши думки громади - прикро. Загалом у Берегові ще двадцять років тому височів один-єдиний бронзовий монумент - звісно, пам’ятник "вождю пролетаріату" Володимиру Леніну. У 1991 році його знесли за ініціативи місцевої організації РУХу, а центральна площа згодом отримала назву угорського революціонера Лайоша Кошута. До речі, куди подівся пам’ятник та тонна бронзи досі точно невідомо. Тодішній голова міськради І.Потокійказав, що демонтований Ілліч зберігається на складі і його планують передати на зберігання в Ужгородський обласний музей. Далі сліди губляться. Хоча досі берегівчани згадують як для спорудження монументу змушені були віддати свою кровну одноденну зарплату. А ось постамент, який переобладнали на жахливого вигляду фонтан, ще довгий час "прикрашав" місто. Поки його також не прибрали з очей подалі. Ще на тій самій площі Кошута було встановлене, ще за радянських часів, вочевидь, "для рівноваги" скромне погруддя угорського письменника Дюли Ійєша - дар пивного заводу "Кобаньої". А справжній бум на встановлення пам’ятників розпочався у Берегові вже за часів незалежності України - у 1991 році. Перша за все, біля ресторану "Золота пава" був встановлений пам’ятник угорському поету-революціонеру Шандору Петефі. Далі –біля входу до школи №4 з угорською мовоюнавчання з’явився бюст Лайоша Кошута. Нині різних монументів, пам’ятників та погрудь в Берегові –щонайменше з десяток. Майже всі вони зосереджені у центрі міста і всі - діячам угорського походження. Погруддя першого короля Угорщини Святого Іштвана - на подвір’ї римо-католицького собору, неподалік, у сквері - ватажку угорських повстанців національно-визвольної війни 1703 року Томашу Есе, а також Габору Бетлену, правителю Трансільванії на подвір’ї угорської гімназії. Також можна відзначити обеліск жертвам угорцям-жертвам сталінського терору (поблизу кладовища). А найбільше облюбували для встановлення пам’ятників площу Героїв, де з 1945 року височіє монументальна стела - на честь радянських воїнів, загиблих під час звільнення Закарпаття від фашистських військ. До речі, збудували її з каменю, розібравши інший пам’ятник - жертвам І світової війни, встановлений за угорської влади. Так от, у цьому парку нині встановлений також обеліск воїнам-афганцям (до речі, вирізьблений з дерева) та рятівникам і загиблим під час Чорнобильської катастрофи. Умовно до пам’ятників можна віднести і дивом збережені цементні фігури радянського солдата з прапором та крокуючої дівчини (як вважається Зої Космодемьянської). Слід зазначити, що з усіх встановлених за останні двадцять років пам’ятників - лише один, присвячений людині, яка безпосередньо мешкала у Берегові. Це погруддя лікарю-хірургу та виноградарю Бертолону Ліннеру (встановлений біля головного корпусу районної лікарні). Всі інші персони мають до міста опосередковане відношення. Добре, що хоча б Шандор Петефі один раз за своє життя завітав до містечка - проїздом, на один день зупинившись у готелі, під час тривалої подорожі.Однак Шандор Петефі - для угорців не просто поет, він є символом єдності нації, прагнення до свободи. Такий самий як для українців - Тарас Шевченко. До речі, пам’ятна дошка Тарасу Григоровичу встановлена на будівлі школи, яка носить його ім’я, на вулиці Шевченка. Саме сюди щороку приносять квіти та проголошують промови представники влади під час державних свят. Тому цілком логічно, що пам’ятник українському "пророку" у Берегові планують встановити на цій вулиці. Однак єдине вільне місце у скверику поруч вже декілька років як зайняте. Там спорудили за сприяння греко-католицької громади ще один пам’ятник, про який я забув сказати, - Діві Марії з Ісусом-немовлям. Загалом місць, де майбутній монумент міг би гарно вписатися у архітектурний ландшафт у центрі Берегова майже не залишилося. Тому ймовірно слід добре подумати, де його встановлювати. Інший аспект - сам проект. Хотілося б подивитися на нього перед тим як його віділлють з бронзи чи вирубають з мармуру чи граніту. Тому що маємо вже сумний досвід - мова йде про монумент Кобзаря, встановлений в Ужгороді. Ось, наприклад, що про цей пам’ятник пише журналіст Олег Супруненко в "Дзеркалі тижня": "... А потім був Шевченко. Хоч і не має поет жодного стосунку до Ужгорода, як і до Закарпаття взагалі. На подив довго трималося місто, але аргументи на кшталт «в усій Україні тільки закарпатський облцентр без Шевченка живе» зрештою (а точніше — 1999 року) зіграли свою роль. І поставлено Тараса було, звісно, навпроти обладміністрації, тобто ідеологічно ним замінили довго відсутнього там Леніна. Що саме собою довело — ставили його там ті, хто шанує, не читаючи. І виконано було пам’ятник у найгірших традиціях соцреалізму. Тобто багатометровий бронзовий вусатий дядько, який з-під кошлатих брів похмуро оглядає навколишній світ. За що й отримав від усе тих-таки дотепників, які ідеологічними аспектами пам’ятникобудування не цікавляться, прізвисько «Граф Дракула»..." Можливо хтось не погодиться з надто критичними висловами автора - але ж десь так воно і є. Отже, будемо сподіватися, що майбутній пам’ятник Кобзареві у Берегові спочатку побачать мешканці у якості проекту (і бажано не одного, аби було з цього обирати). А загалом на думку багатьох (і я належу до їх числа) - пам’ятники Берегову потрібні, але перш за все хотілося, аби вони були присвячені тим людям, які щось зробили для міста, прославили його або залишили після себе пам’ять у вдячних нащадків. До речі, серед них є і українці. Наприклад, відомий історик та поет Василь Пачовський, який працював у Берегівській реальній гімназії (1920-1929), де здобув серед учнів неабиякий авторитет. Саме він закохано назвав Закарпаття "Срібною землею", що досі є поетичним епітетом для всього нашого краю. Пачовський також написав поему “Князь Лаборець”, драму “Замок заклятої царівни”, його “Історія Підкарпатської Русі” була видана в Ужгороді у 1921 році, а книга “Срібна Земля” у 1938 році. Також у берегівській гімназії навчався також видатний український письменник, етнограф та археолог, педагог Федір Потушняк. Він викладав пізніше в Ужгородському університеті, видав монографію “Археологічні знахідки бронзового та залізного віків на Закарпатті”, яка до сих пір серед спеціалістів вважається неперевершеною. Безперечно заслуговують на пам’ятника інші видатні берегівчани - такі як оперна співачка Анна Баті, лікар Ерне Гартманн, скульптор Ганна Горват. Мають прямий стосунок до Берегова і відомі на весь світ персони - лауреат Нобелевської премії, економіст Мілтон Фрідман (його батьки звідси родом), першовідкривач штучної молекули, хімік Юліус Ребек, відомий парапсихолог Нандор Фодор або навіть рабин Лондона Хуго Грін. Останні троє народилися у Берегові. Ще можна сміливо назвати як мінімум з десяток відомих імен. Інша справа - у фінансуванні, а також в якості і естетиці: які це будуть пам’ятники? Бо, на превеликий жаль, серед нововстановлених монументів деякі є такі, що абсолютно не є прикрасою містечка, а зовсім навпаки. Тому залишається лише сподіватися, що у майбутньому влада, депутати та підприємці будуть поважати і думку мешканців - і всі скульптурні роботи, які планують спорудити, спочатку винесуть на громадське обговорення.