Закарпатська кава – бренд серйозний, відомий і «народний». Народжений часом, закарпатцями, історією, традиціями. Але досі у Закарпатті немає ані кавового фестивалю, як у Львові, ані будь-чого, що б стало достатньо серйозним символом-пам’яткою закарпатській традиції кавування. А вона, виявляється, цікавіша, аніж можна було собі уявити. Про необхідність формування кавового маршруту Закарпаття вже давно говорила кафедра туризму УжНУ. Її багаторічний завідувач, «батько» численних туристичних родзинок краю Федір Шандор пропонував стати співорганізаторами «кавових атракцій» власникам багатьох відомих кав’ярень, кавових брендів. Всі погоджувалися, але далі словесної підтримки справа не йшла. Як тільки річ заходила про фінансування проекту чи навіть просто посильну участь людськими ресурсами – справа глохла. Хоча бюджет проекту був невеликим, в межах 5 тисяч гривень. Та тепер нарешті настав той час, коли проект зрушився з місця. Його фінансує команда «Гірчичного зерна» і основний спонсор – кафетерій «Палачінта» (Віктор Товстий). Чим він буде – перший серйозний кавовий проект Закарпаття – ми розпитували проректора УЖНУ Федора Шандора. – Пане Федоре, звідки взагалі з’явився бренд «закарпатська кава»? Чому він став таким популярним? Відомий жарт ще радянських часів про те, що закарпатці, перебуваючи поза межами краю, десь «в Україні» чи Росії, приходили у кафе і замовляли «дві кави в половинку води». – Пити каву у кав’ярні – це старовинна європейська традиція. Вона була і у Закарпатті, яке було частиною Європи і у Львові – з тієї самої причини. У решті областей нічого подібного не було і немає досі у такому масштабі як у нас. Справжню міцну каву, а не цикорій з домішками. У Закарпатті європейська традиція пити каву скінчилася із приходом сюди СРСР у 1945-му. У Львові ця традиція була знищена ще раніше - у ’39 році. Зі Львова втекла єврейсько-польська інтелігенція і на тому й закінчилася традиція справжньої львівської кави. Але кав’ярні зникли, а народ, який пив каву десятиліттями, припинити це робити раптово не міг. Саме тому в період Радянського Союзу у Закарпатті виникла унікальна річ – традиція варити каву вдома. Ніде більше такого масово не роблять. Всюди для цього є кав‘ярні. А от у нас якось наклалися синдром раптового відлучення і звички старої інтелігенції. От і варили у Закарпатті каву вдома у «ракетах». Себто, у газових кавоварках, виготовлених на «Мехзаводі». Вірніше, у його філії – цеху, що був у Туричках, на Перечинщині. – Виходить «закарпатська кава» – не просто бренд, а навіть феномен? – Десь так. Феномен, довкола якого існує багато легенд. Серед них є навіть така, що жандарми саме завдяки каві «вираховували» опришків. Ті собі, ховаючися у лісі, дуже кавували, аби не спати вночі, і мадярські жандарми за запахом кави в лісі знаходили їхні табори. – Опришки каву, підозрюю, не купували? – Еге ж. Забирали у багатих. (Сміється) Так за часів Союзу закарпатська кава обросла легендами, особливо завдяки тому, як наші повари їздили в Москву годувати поважні делегації, які прижджали з візитом у Кремль і варити для них каву. Особливо активно їздили наші повари у період Олімпійських ігор у Москві. Їх викликали в Кремль, аби не опозоритися перед іноземними гостями, які розумілися на каві, бо пили її вдома. Тож, закарпатських кухарів перетворили на «барістів». Вони занесли в Москву традицію і саме поняття „закарпатский кофе”, а з Москви ця традиція помандрувала по Україні. В ті часи не було багато кав’ярень, люди готували напій вдома. І відси пішла друга традиція – носити каву комусь у вигляді... ну, не хабаря, а такого собі «комплімента». Просто у баночці готову зварену каву. – Он воно як!.. Я ж це пам’ятаю. Навіть у школі діти часом носили для вчителів вранці каву з дому в баночках від майонезу. Це турботливі мами так «передавали привіт» вчителю своєї дитини. Чи «кава для лікаря»… – Так, а тепер цей звичай зник, бо добра кава стала загальнодоступною. Але багато де ще намає цієї культури. За каву сприймають і цілком всерйоз різні розчинні сурогати. Закарпаття – єдина область України, де домінантом є не розчинна кава, а натуральна мелена. Львів тривалий час пив каву розчинну – виробництва підприємства «Галка». Із бляшаних банок. Але у СРСР навіть така кава була дефіцитом і делікатесом. Закарпаття – єдина область, де дуже довгий час не було магазину торгової марки «Галка», найбільш вдомого кавового бренду України. Дуже пізно магазин відкрився в Мукачеві і саме через його закарпатське розташування домінантою там є саме мелена кава, а не розчинна. Зате на Закарпатті є малесенькі фірмочки, які торгували кавою – Корадо, Меделін – які почали просуватися в інші області країни і вже деякі облаштувалися і в Києві. – То в нас тепер буде кавовий туристичний маршрут? Настав його час? – Так, його час настав уже давно, просто зараз нарешті з’явилися люди, які захотіли втілити цю марку – «закарпатська кава». Ця потреба настільки вже дозріла, що кав’ярні самі почали звеличувати каву, взяти хоча б фігурку джезви перед однією з ужгородських кав’ярень, чи кавові чашечки навпроти супермаркету «Дастор», кавовий медведик у «Деці», пам’ятник кавоману в «Олд кафе». Ця потреба просто вибухнула, тому її потрібно просто об’єднати в один маршрут. Його початок вже почали створювати у «Гірчичному зерні». Він виглядатиме так, що на мапі старого Ужгорода, яку вже малює художниця Наталя Хухра, кавовими зернятками будуть позначені рекомендовані кав’ярні. На стіні навпроти висітиме вітрина з усіма 48 кавовими країнами світу і відомі кавові чашки: віденська кавова чашка, цум арабішен коффі баум – перша кав‘ярня Європи, знаменита арабська фінджа... – А фінджа – арабська?! – Так, «фінджа» арабською це кавова чашка. А „похар” арабською – склянка для води (угорською pohár -- чашка). – А хто у Закарпатті зібрав стільки чашок? – Федір Шандор (сміється) – Віддасте свою колекцію?!! – Так, зараз от був у Марокко, привіз звідти кавову чашку. Скрізь, де я подорожую, стараюсь знайти і купити традиційну для тієї території кавову чашку і пачку кави. Мені прислали навіть ямайську Blue Mountain. Це легендарна кава, світо знана перлина. – А «Копі лювак»? – Вона – краще, ніж «копі лювак». Насправді «лювак» – це туристична «замануха» і спосіб збирати гроші. Адже традиційно кава там не росла, її завезли і ті коцури стали їсти каву, а місцеві жителі виколупувати її відомо звідки. А тепер кавовими ягодами люваків годують просто на звірофермах. – А що ще є у колекції? – Багато чого цікавого. Навіть з Папуа Нової Гвінеї прислали... Ось тут у мене є папірець, де я відзначаю ті країни, звідки у мене вже є експонати. Я звертаюся з проханням привезти каву і чашку до багатьох людей, до друзів, які їдуть в ті країни, де я не був. Зараз з Маврикія привезли мені каву. Анжеліка Пащенко-Висіч ткди їздила до доньки – привезла, спасибі їй. Тож на вітрині будуть 48 табличок кавових країн світу, і ті таблички, біля яких не буде чашечки, можуть поповнитися привезеною звідти чашечкою кимось із ужгородців чи туристів. – Які це за країни? – На даний момент уже є кавові зерна з Гватемали, Перу, з Танзанії, з Ефіопії, Кенії, Індонезії, Папуа Нової Гвінеї і гордістю колекції є Blue Mountain Jamaica. – Коли закінчаться роботи з підготовки цього кавового стенду і кавовий маршрут буде відкрито? – Гадаю, до кінця серпня карта буде домальована. І презентацію кавового маршруту ми зробимо дуже просто: у вигляді дегустації кави. Накриємо стіл, поставимо кавові зерна, кавовий суп... – Кавовий суп?! Світ повний чудес! – Так. Тому що кава дегустується не чашками, як багато хто думає. Ти вип’єш одну чашку і більше пити не станеш... Кавовий суп – це коли в гарячу воду засипають мелену каву і ти можеш дивитися на процес заварювання кави, вдихаєш її аромат, виділяються ефірні масла, оцінюєш рівень прожарки зерен, а їх є 6, і т.д. Я покажу, яка різниця між зернами арабіки, робусти, ексельси і ліберіки. В азіатських країнах два останні види кави дуже популярні. І це буде ще одна родзинка Ужгорода, яка приваблюватиме сюди туристів та стане цікавою для екскурсоводів. Така родзинка в родзинці.