У нещодавній публікації ми розповіли про те, яким буде фонтан у Виноградові. Про те, чому саме він буде таким, а не інакшим. Про те, чи він відрізняється від аналогічного призначення споруд, яку несуть у собі подих совковості, недолугої інженерії і недоречності у старовинних містечках. Підсумувавши, можна повторити слова авторів фонтану, який незабаром постане у Виноградові і запрацює у день 750-річчя міста, 28 серпня. «Найголовніше, що має нести цей фонтан – це гордість за свій край». Площа, на якій фонтан монтують, донедавна була досить недоглянута. Тепер же, тут постануть ліхтарі, лавиці, буде висаджено клумби та дерева. Ботанічна складова буде представлена кленами, липами, сакурами, різного виду ялинками, туями. Добирали дерева так, щоб площа гарна була у всі пори року. Щоб взимку не була гола, щоб навесні там цвіли сакури, а влітку – липи. Тут вже ростуть два дуби. Їх не чіпали при реконструкції. Один з із них — пам’ятний, посаджений на День незалежності України. На цій площі фонтан буде – наче камінь у оправі. Автори мають прагнення, щоб він своїм виглядом доносив певні ідеї – гордість, подих старовини, відкритість до людини (струмінь можна піймати у долоню, пропустити крізь пальці), високий художній стиль тощо. Виразити це покликані усі його елементи: форма чаші, облицювання, бронзові голівки-форсунки і надто – головна фігура, яка увінчає споруду. Бронзова статуя дівчини, яка чавить вино у кам’яній, охопленій бронзовими обручами діжці. Про дівчину-господиню фонтану, про архітектурне обрамлення площі, про реконструкцію будівлі, яка утворить ансамбль із фонтаном нам розповів автор проекту, скульптор Михайло Колодко: – Якщо виноградівці потраплять у якесь старе німецьке, італійське, швейцарське, голандське містечко, де фонтан стоїть з 15 століття, і не змінює своєї форми, не ламається, і з нього так само тече вода, як і сотні токів тому, без всякого комп’ютера та діодної підсвітки, то подивляться і скажуть: «То такий фонтан, як у нас, у Виноградові»... Зрозуміють це... От ми зараз сидимо біля надзвичайно красивої архітектурно будівлі. На старих листівках ти її не впізнаєш. Зараз усе руйнується з такими темпами, що ти не встигнеш змінити ситуацію. І тому, створюючи цей ансамбль, ми покладаємо надії на те, що його довгі роки не посміють руйнувати, реконструювати, невміло ремонтувати. Він має викликати відчуття, що так тут було завжди. Я просто роблю це, щоб мати чисту совість перед собою і перед своїми прадідами, які родом із Виноградова. Та продовжимо про ось цей будинок з невеличким шпилем на фасаді. Ми взялися реконструювати його, щоб показати в ансамблі з фонтаном. І показати той стиль, який міг би панувати у Виноградові. На тому фасаді – посередині кований балкончик з гранітним верхом перил, виконаних з тієї ж породи граніту, що і на фонтані. Планується, що там буде кав’ярня. І якщо людина вийде з чашечкою кави на той балкон, то зможе покласти її на такий гранітний бортик, що поставила би й сидячи біля фонтану. Ковані елементи балкону і французьких балкончиків з обох боків виконані в тому ж стилі, що й ковані кронштейни на фонтані, з яких ллється вода. Зараз я «створюю» такий Виноградів, який би створював, якби робив якийсь 3D-мультфільм. В ньому точно був би такий фонтан, точно була б така будівля... Якась кондитерська у ній. Знаєш, це як у мультиках Хаяо Міядзакі. От у «Небесному замку Лапута» він показав якою він бачить Європу, що не переживала Другої світової війни. І він її зобразив дуже яскраво саме такою якою він її уявляє. А я уявляю Виноградово ось таким. Зараз, наприклад, попросили мене виконати ескіз одного будинку у Виноградові. І я вже його роблю. Просто мусай щось робити на противагу тому, що будується. Ми заїжджаємо у Виноградово і бачимо той собор, який взагалі не вписується в концепцію 750-річного міста. Торгові центри з обох сторін у місті – це реалізація хаотичних ідей. – Зрозуміло, Михайле, архітектура – надважлива тема. Але ми не так часто піднімаємо голову вгору. А ось те, що буде на самому фонтані з бронзи – всі роздивлятимуться дуже уважно... – Так, бронзи тут буде достатньо. В мене є дуже велика кількість цих бронзових носиків, кованих голів, масок, з яких може текти вода у фонтані. Є з чого вибрати. Але хотілося зробити якусь особливу. І я знайшов те що треба в одному старому підвалі, звідки чоповали вино. Дерев’яна така скульптура була, з Дебрецену. Це копія твору народного мистецтва: з голови в нього виходить гроно винограду і вода по цьому грону буде спадати в чашу фонтану. А сама фігура фонтану – дівчина, одягнена в національний одяг, який вдягали на Свято збору врожаю винограду, чавить виноград. В перших моїх ескізах по цьому фонтану це була проста селянка, яка робить свою рутинну роботу. Я тоді ще не розумів, наскільки важливо, як ти зобразиш цю фігуру, бо ідея була, але мій варіант її не розкривав. Остаточна скульптура, яка поїхала на відливку – це вже третій мій варіант. Я хотів передати не рутинно-буденний дух, а трохи аристократичну святкову атмосферу, яка несла би в собі гордість за край. Щоб у цій фігурі не видно було пригнічення, начебто дівчина топче виноград і їй важко це робити. Хотілося передати настрій тієї дівчини: вона чавить виноград, а на неї всі дивляться. Вона відчуває погляди на собі і вона трохи кокетка. За традицією цю роботу робили тільки незаймані дівчата і таким чином вони презентували себе. Кожна з них мріяла цього року вийти заміж. Вона трохи підніме свою спідницю, покаже ніжки, покаже, яка вона господиня – тобто фігура мала б мати ту грайливість, властиву тим дівчатам. Я дуже старався це передати і в мене вийшло. Якщо порівняти з тим першим варіантом, то різниця величезна. Може люди, які не замислюються про глибину задуму, то для них, може, й не грає ролі, як та дівчина стоїть. Але створюючи її, я думав навіть про те, як довкола цієї скульптури сонце ходить... Найбільше мені не сподобалося в першій фігурі, це те, що я не в той бік її розвернув. Тобто більшу частину дня вона була би в конражурі і якщо би ми хотіли її сфотографувати спереду, то вона була б силуетом. Риси її обличчя можна було б розгледіти тільки вранці... А тут є ще одна складність: скульптура кругла, фонтан стоїть рівно по центру і мусить сприйматися з усіх сторін. Як треба «закрутити» фігуру, щоб вона сприймалася з усіх сторін класно? Вона мусить бути в такому розвороті, що коли дивишся на неї спереду, то вона від тебе відвернута і ти мусиш обійти її, щоб побачити обличчя. І ось така грайливість її навіть у цій позі. Коли ми будемо стояти на балконі або там біля цієї будівлі і будемо дивитися на її спину, то вона майже буде на нас дивитися. Ми будемо бачити її профіль. В неї навіть зі спини вигідний ракурс. – Я знаю, що ти здатен виліпити досконалу жіночу фігуру. Але у неї ще й гарний одяг… Хто одягав скульптуру? Тут треба ж знати традиції, якісь кравецькі нюанси… – Ну, досконалу фігуру і риси обличчя, приміром, я просто повторив… – Ого! З кого ліпив? – Відкривати усі таємниці? (сміється) Ну, всі не можу, але дещо привідкрию. Я запросив бути моделлю жительку Виноградова. Розумієш, ця дівчина – вона може жила у тому старому Виноградові. І живе зараз. І житиме, доки є Виноградів з дівчатами, які топчуть виноград. Це – цілком конкретна особа, зі своєю долею, думками, характером. Вона, ймовірно, жила така тоді і вже точно живе тепер. Імені її не скажу, бо дівчина скромна, але ті хто її знають – упізнають. Є портретна схожість. Ну а вона сама просто знає що це вона. А одяг. Коли я шукав одяг, як би одягти фігуру у фонтані, в стилі 16-17 століття, в мене не було чіткого бачення. Я радився із фаховою кравчинею. Анна Биковська вдягала не лише цю скульптуру. Вона, наприклад, шила плаття для Свободки на Парад наречених. І саме вона підказала, що в одязі, властивому такій нагоді, чавленню винограду, має бути багато бантиків, ще певних деталей... Це мені трохи допомогло. І зрештою, за описами я знайшов, на мій погляд, вдалий варіант одягу в одному з угорських журналів. І коли вже зробив його, то почав читати про нього і виявилося, що це одяг з району Дебрецен і призначений він для Свята збору врожаю винограду. Ось так співпало... – Але ж у Виноградові збирають врожай винограду. Якось до цього свята фонтан буде прив’язаний? – Я тобі колись проговорився, еге ж? Звісно, буде. Є така ідея. Але наразі ми її тримаємо не у таємниці, а у… такому невеличкому секреті. І як тільки закінчимо деякі консультації і почнемо переговори з виноробами – я, звичайно ж, усі розповім. Буде цікаво. Виноградів отримає нову колоритну туристичну родзинку.