У ніч на 21 серпня 1968 року збройні сили СРСР, НДР, Польщі, Угорщини та Болгарії вступили на територію країни, щоб придушити демократичні реформи, ініційовані першим секретарем ЦК КП Чехословаччини Олександром Дубчеком – так звану «Празьку весну». 23 березня 1968 на з'їзді комуністичних партій в Дрездені прозвучала критика реформ в Чехословаччині, 4 травня Брежнєв прийняв делегацію на чолі з Дубчеком в Москві, де гостро критикував стан в ЧССР, 15 липня керівники комуністичних партій надіслали відкритий лист ЦК КПЧ. Радикальні зміни у країні викликали вкрай негативну реакцію з боку керівництва СРСР, оскільки погрожували вивести Чехословаччину з сфери радянського впливу. Найбільше Дубчеку дісталося за свободу преси. Від нього вимагали заткнути рота засобам масової інформації. Він пояснював, що в його країні цензура скасована, тому керівництво партії і країни не може наказувати журналістам, що їм робити. 29 липня Дубчек знову зустрівся в прикордонному містечку Чієрна над Тисою з Брежнєвим. Дубчек вимагав виведення радянських військ, що залишилися в Чехословаччині після спільних маневрів; радянські ж представники наполягли на «стабілізації» настроїв в ЧССР. 17 серпня Дубчек зустрівся в Комарно з Яношем Кадаром, генеральним секретарем компартії Угорщини, який вказав Дубчеку на те, що ситуація стає критичною. Однак остаточне рішення про введення військ до Чехословаччини вже було прийняте на розширеному засіданні Політбюро ЦК КПРС 16 серпня і схвалене на нараді керівників країн Варшавського Договору в Москві 18 серпня. Початок операції був призначений на 01:00, 21 серпня. Вже о 4:30 ранку 21 серпня будівлю ЦК у Празі було оточено радянськими військами і бронетехнікою, в будівлю увірвалися солдати Таманської дивізії і заарештували присутніх. Кілька годин Дубчек та інші члени ЦК пробули під дулами радянських автоматів. О 10 ранку Дубчека та його найближче оточення на радянських БТРах вивезли на аеродром і доправили до Москви. Але достеменно відомо, що спочатку Дубчека було вивезено на гірську базу в Закарпатті, де він перебував без жодної інформації дві доби. Лише 23 серпня його допровадили на «переговори» до Москви, де Брежнєв, Косигін, Підгорний брутально вимагали від нього підписати спільне комюніке… Перша «закарпатська» зустріч на дачі біля Ужгорода Відомий російський журналіст Леонід Млечин у книзі «Юрій Андропов. Остання надія режиму» пише про події, які передували придушенню «Празької весни» 1968 року наступне: «Люди Андропова (голова КДБ. – ред.) домагалися, щоб промосковські члени президії ЦК компартії Чехословаччини написали листа з проханням ввести радянські війська. Брежнєв вимагав такого листі як виправдання. Лист повинен був підготувати член президії ЦК компартії Чехословаччини Васил Біляк. Займалися цим чекісти. Наприкінці квітня 1968 перший секретар Закарпатського обкому Юрій Васильович Ільницький та голова республіканського КДБ Віталій Федотович Нікітченко повідомили Шелесту, що з ним бажає таємно поговорити керівник Словаччини Васил Біляк. У січні 1968 року він зайняв місце Дубчека в керівництві словацької компартії. Біляк жив у переконанні, що Чехословаччина повинна слідувати радянському наприклад, що Радянський Союз є зразком рішуче в усьому. Сумніви у правоті Москви виключені. Зустріч - з санкції Брежнєва - відбулася через місяць. Шелест увечері 22 травня відправився до Ужгород на мітинг, присвячений передачі естафети дружби на кордоні з Чехословаччиною. Співробітник управління КДБ по Закарпатській області Йосип Леган згадував, як отримав вказівку від начальника управління виїхати на урядову дачу в село Кам'яниця Ужгородського району та організувати харчування для господаря України». «В Ужгороді ходили плітки, що Петро Шелест - перший секретар КПУ - щосуботи прилітав до Ужгорода і в Дубках (обкомівська дача) уважно дивився чехословацьке телебачення. Сам Петро Юхимович на початку 90-х років минулого століття підтвердив це»,- згадує ужгородець Євген Шерегій. «На дачу, де мав зупинитися Шелест, доставили шеф-кухаря ресторану «Верховина», офіціанта з ресторану «Київ», офіціантку з їдальні облвиконкому і лікаря з санітарно-епідеміологічної станції, хоча всі продукти надходили лише з спеццехів. Червону рибу та ікру Шелесту доставляли з Астрахані і з Далекого Сходу, ковбаси та м'ясо з Москви та Ужгорода, пиво - зі Львова, вина із Закарпаття. Живих раків привезли з Миколаївської області. Відпочинком відав особисто начальник дев'ятого управління КДБ України. Один з охоронців відповідав за гардероб Шелеста, стежив, щоб усе було вчасно випране і випрасуване. Поруч з двоповерховою дачею були тенісні корти, волейбольний майданчик і басейн, в якому розводили форель. Зазвичай її добряче годували. А коли приїжджало високе начальство, годувати переставали, тому ловилася форель незрівнянно. Рибалку організовували секретарі обкому. Шелесту вручали вудку, обласної секретар насаджував на гачок хробака, після чого Петро Юхимович закидав гачок в басейн. Риба клювала миттєво, Шелест тягнув вудку… Вночі в будиночку в Карпатах керівник України таємно розмовляв з Біляком. Зустріч, що тривала до ранку, була організована за допомогою КДБ. Вранці Шелест довго говорив по ВЧ (спеціальний урядовий зв'язок. – ред.) з Москвою. Потім він ще раз зустрівся з Біляк вже офіційно - в Ужгороді в будівлі обкому партії. Біляк відразу запропонував рецепт вирішення проблеми: «Для охолодження гарячих голів треба терміново проводити маневри наших військ на території Чехословаччини. При появі російського солдата всі ці політичні пацюки поховаються у своїх щілинах…» Саме на цю дачу пізніше привезли Олександра Дубчека та інших «опозиціонерів». Арештований Дубчек на партійній дачі нічого не їв – боявся отрути Журналіст Леонід Млечин на основі архівних документів КДБ та спогадів очевидців наступні події реконструював так: "Брежнєв наказав вивезти з Праги керівників компартії Чехословаччини. Голова КДБ України Нікітченко отримав вказівку ізолювати їх на території республіки, але не у в'язниці, забезпечити охорону та харчування. Порадився з Шелестом. Петро Юхимович рекомендував розмістити їх в особняках особливого призначення в горах під Ужгородом. Вивезених з країни керівників Чехословаччини доставили на бронетранспортерах. "Дубчек і Черник, - записав у щоденнику Шелест, - під час «транспортування» поводилися надзвичайно знервовано, вимагали пояснення, що з ними буде. Але хто і що міг їм сказати? Смрковський і Крігель вели себе майже зухвало, зухвало, заявляли протести. Шпачек та Шимон - байдуже, злякано, але трималися з гідністю". Співробітник управління КДБ України по Закарпатській області Йосип Леган згадував, як 21 серпня начальник управління наказав йому зателефонувати першому секретарю обкому Юрію Васильовичу Ільницькому. Керівник області працював у партійному апараті з 1945 року. Починав пропагандистом в окружкомі, закінчив вищу партійну школу при ЦК компартії України і менше ніж за двадцять років дістався до посади першого секретаря обкому. Ільницький попередив, що ввечері належить зустріти гостей з Чехословаччини - одну групу розмістять на урядовій дачі в Кам'яниці, іншу - в будинку лісники «Дубки», в кількох кілометрах від Ужгорода. Це віддалене місце, де рідко бували високопоставлені гості, хоча до «Дубків» через ліс проклали заасфальтовану дорогу. Легану доручалося організувати харчування. - Як годувати? - поцікавився він. - Як хочеш. Відповідь першого секретаря обкому змусила чекіста замислитися. Високих гостей треба годувати по вищому розряду, але для цього потрібні відповідні продукти, хороший кухар. А йому прислали в якості кухаря старшину-прикордонника з 27-го прикордонного загону і машину найпростішої їжі з їдальні облвиконкому. Навколо обох держдач було встановлено два кільця охорони, зовнішнє забезпечували прикордонники, внутрішнє - співробітники управління держбезпеки. Приблизно в п'ять вечора в Кам'яниці з'явилися дві чорні «Волги». З них вивели Олександра Дубчека та секретаря празького міськкому Богуміла Шимона. У машинах залишилися Олдржих Черник та Йозеф Смрковський, їх відвіз в «Дубки» начальник відділу другого головного управління КДБ полковник Микола Юхимович Челноков, який з часом стане завсектором у відділі адміністративних органів ЦК КПРС, а потім начальником московського управління держбезпеки. Дубчека розмістили на другому поверсі, Шимона - на першому. Чекісти боялися, що Дубчек може вистрибнути з другого поверху, тому охорона не спускала очей з вікон. Керівник Чехословаччини не виходив своєї кімнати і нічого не їв. Його запросили спуститися до їдальні. Він відмовився. Йому приносили їжу, але він ні до чого доторкався. Не спробував навіть свіжі фрукти. «Мені здалося, - згадував Йосип Леган, - що він боїться бути отруєним. Щоб зняти така підозру, я йому сказав, що фрукти свіжі, і з'їв декілька виноградин і слив. Він уважно подивився на мене, але так і не став їсти фрукти ... Він ходив з ранку до вечора по вітальні, як зацькований вовк. Якщо бути точним, метався. Періодично зупинявся і про щось глибоко замислювався. Стояв у заціпенінні хвилин п'ять, а потім приходив до тями. У вимерлих очах читалося співчуття до себе самого і безвихідь ...» Секретар празького комітету Богуміл Шимон, навпроти виявився балакучою людиною і довго розмовляв з радянськими чекістами за вечерею, що складався з салату і ковбаси. На іншій дачі глава уряду Черник, які Дубчек, усамітнився. Смрковський, навпаки, відверто говорив усе, що думає. Смрковський був надзвичайно популярний в країні. У війну він був активним учасником антифашистського підпілля. У п'ятдесятих роках він теж став жертвою політичних репресій. У шістдесятих його призначили міністром. Він підтримав економічні та політичні реформи, був вірним соратником Олександра Дубчека. Вранці 22 серпня Легана з'єднали з першим секретарем обкому. Ільницький наказав годувати гостей добре. З Ужгорода доставили коньяк, горілку, вина, делікатеси. Ситуація змінилася... Початковий план - повністю змінити керівництво і перетягнути країну на свій бік - не вдався. Мазуров надіслав із Праги шифровку: треба негайно повернути Дубчека, інакше країна вибухне. Радянське керівництво опинилося в безвихідному становищі. Промосковські ставленики розписалися в повній нездатності щось організувати. У Празі в будівлі ЦК залишилися всього два десятки чоловік, які співпрацювали з радянським військовим керівництвом... Вільна чехословацька преса продовжувала виходити, читали саме її. Пасивний спротив тривав. Окупаційна влада була безсила. З ними ніхто не бажав мати справу. Брежнєву не залишалося нічого іншого, окрім як вступати в переговори з Дубчеком. Завдання номер один полягало в тому, щоб змусити чехословацьке керівництво «узаконити» перебування радянських військ. Увечері Дубчека з'єднали по телефону з головою президії Верховної Ради СРСР Підгорним. - Нам треба поговорити, - сказав Микола Вікторович. - Про що і де? - запитав Дубчек. - У Москві, - відповів Підгорний. - У якому статусі туди буду доставлений? В статусі арештованого? Перш за все я хочу знати, де знаходяться мої товариші. До того як ми всі будемо разом, я не стану з вами говорити. Підгорний заспокійливо відповів, що скоро все залагодиться. На наступний день, пізно ввечері 23 серпня, Дубчека доставили до Москви...» Новий власник сумнозвісної дачі – депутат Нестор Шуфрич Сьогодні обидві дачі, де колись у далекому 1968 році утримували Олександра Дубчека та інших "чеських гостей", належить депутату-регіоналу Нестору Шуфричу. За його словами, маєток придбали його батьки менш, ніж за 100 тисяч доларів. Натомість місцеві мешканці кажуть, що Шуфричі добудували ще один поверх історичній будівлі та перефарбували її у біло-червоні кольори. Реконструкція дачі Хрущова відбувається вже протягом 8 років, йдеться у сюжеті "ТСН. Особливе". Садиба Шуфричів знаходиться під Ужгородом, неподалік села Кам'яниця. Кажуть саме у цьому маєтку у 1960-х генсек СРСР Микита Хрущов влаштовував мисливські посиденьки, а пізніше тут відпочивала еліта компартії. "Після Микити Хрущова вона з рук до рук переходила. Тепер вона дача Шуфрича, відбудовується... Все перебудували повністю. Все нове там. Майданчики, паркани", - розповідають місцеві жителі та кажуть, що краще б віддали це мальовниче місце посеред хвойного лісу на санаторій для хворих дітей. До хвойних лісів, кам'яних схилів та гірських річок веде розбита дорога. Ями зникають лише за кілометр від самої дачі. Селяни розповідають, що раніше дача Хрущова була огороджена сіткою. Триметровий паркан з каменю з'явився у 2005-му, відколи дачу почала обживати мати політика – 73-річна Марія Шуфрич. Саме на неї була оформлена ділянка у майже пів гектара, але дачу вони так і не приватизували. Ще у 2008-му році Шуфрич казав, що його родина викупила садибу приблизно за 450 тисяч гривень. "Я знаю, що мама і батько хотіли її викупити і викупили у нашого знайомого підприємця. Ми не приватизували Хрущовську дачу. Можливо, ми б взяли участь у приватизації, але ми проґавили приватизацію", - каже політик зараз. Сьогодні біля дачі Хрущова-Шуфрича чергує лише один охоронець із собакою. Сам Шуфрич тут з'являється нечасто. Не приїздить сюди і старший син Нестора Івановича Олександр, хоч і часто буває в Ужгороді. Садиба Шуфричів стоїть біля підніжжя двох карпатських гір за півтора кілометра вже Словаччина. Головна прикраса ділянки - бурхлива річка, яка протікає через весь двір. Навпроти головного будинку розташована ще одна будівля, яку будівельники називали об'єктом для водних процедур. У ній має бути басейн, душові, кімнати відпочинку. Поруч знаходиться бомбосховище довжиною 30 метрів. Селяни кажуть, що його збудували у горі ще за часів Хрущова. Шуфрич тут лише облицював стіни. Сама ж дача до входин поки не готова. Шуфрич стверджує, що будівлю його родина лише відреставрувала. "Зараз проводять її реконструкцію. Постараємося відновити максимально той вигляд, в якому вона була. Ми хочемо зберегти цей об'єкт. Я вважаю, що це пам'ятка, яка не повинна загинути", - зазначив депутат. Колись тут нібито були і дорогі картини, і килими, і меблі з червоного дерева. Селяни розповідають, що відтоді, як Шуфрич почав реставрацію, партійне добро зникло. Сам політик запевняє, що дача родині дісталася без даху і зі зруйнованими стінами. А чутки про партійне майно - це селянська легенда. Наразі ж будівля готова тільки ззовні. Відновлення потребують і решта об'єктів - це і тенісний корт на задньому дворі, і 11 ставків поруч з ним. Втім, Нестор Шуфрич хрущовську дачу своєю не вважає, бо ділянкою опікується його батько."Ць ого року, наскільки я знаю, тато планує закінчити там реконструкцію. Це дійсно історичне місце, і воно мало не загинуло. Завдання - його зберегти. Я вважаю, що такі об'єкти повинні бути доступні для всіх людей, хто цікавиться історією краю", - запевнив політик.