Останні 10 років він розвиває власну еко-ферму «Зелений гай» на Закарпатті. Тут він разом з дружиною Йоланою, яка родом з Закарпаття, виробляє козячий сир, ковбаси та копченості. Сам Орест народився в Парижі, закінчив паризьку школу гастрономії та працював у кращих ресторанах світу і метрдотелем прем’єр-міністра Франції. Чому він погодився проміняти європейські столиці на хутір у Карпатах, дорогі ресторани – на ферму та як людині успішно займатися фермерством в Україні, Орест Дель Соль розповів в інтерв’ю «Голосу Америки». — Коли Ви вирішили переїхати в Україну? — Коли до влади у Франції прийшли соціалісти, мене дратувало, як вони себе поводили, і я вирішив жити в комуні «Лонго Май» (мережа сільськогосподарських кооперативів по всій Європі – прим. ГА). Наша організація «Лонго Май» хотіла допомогти Україні після розпаду Радянського Союзу, і не лише грошима або гуманітарною допомогою, але й створити щось, щоб показати, що там можна нормально жити. Мене запросили, і я вперше приїхав в Україну в 1992 році, а вирішив оселитися в 1994-му. — Чому саме Карпати? — Моя дружина з Закарпаття, це перша причина, а друга — я люблю гори, люблю природу. Закарпатський край, на мою думку, – один із найбільш екологічно чистих у Європі регіонів. Тут унікальна природа. Я живу біля лісу, на хуторі – дуже красиво. — Яким був Ваш перший проект в Україні? — У 1994 році ми створили «Селиську сироварню» – одну з найменших сироварень у всій Україні, і я впродовж десяти років цим займався. Ми купляли молоко в місцевих жителів і робили натуральний продукт. На той час ми жили в Нижньому Селищі і тримали дві свині для власних потреб. — На якому етапі виникла ідея перетворити заняття фермерством у бізнес? — Десять років тому я вирішив придбати новий дім із більшою земельною ділянкою. До того навіть якщо ми мали бажання, то не було землі, щоб займатися фермерством. Зараз у нас три гектари, двадцять кіз, п’ятдесят свиней, три корови та кури, і це забезпечує нам дохід. — Як Ви навчилися фермерству? — У нашій організації є багато спеціалістів. Вони постійно приїжджають і навчають нас. За останні роки ми вже й самі можемо багато навчити. Ковбасну продукцію я навчився робити в Австрії, з сироварінням багато вчилися тут на місці. Головне – мати бажання. Так завжди всім говоримо. — Яким чином Ви збуваєте продукцію? —Стараємося більше продавати друзям, які прийшли на ферму, і менше роздрібним торговцям, але є й крамниці – купляють Одеса, Дніпро, Львів. У нас невелика продукція, тому продаж не є проблемою. — Чи приїжджають на ферму туристи? — Є багато охочих приїхати, але ми не всіх можемо прийняти. У нас усе в одному приміщенні – і житло, і сироварня, й офіс, і прийом, і кухня. Але ми стараємося показати виробництво, дати спробувати наші вироби та розповісти, що таке органічна продукція. Люди не розуміють, і потрібно пояснити, що ми не користуємося ні пестицидами, ні гербіцидами, не даємо худобі антибіотик. Я вважаю, що ліпше, коли люди прийшли на ферму – тут ми їм розповімо, і так вони стануть нашими клієнтами. Щоб жити в Україні зараз, потрібно мати ентузіазм. Я людина-оптиміст, яка вірить у те, що люди тут прекрасні, природа прекрасна. Буває, що тяжко, але для мене навіть дороги з ямами не є проблемою, а от коли люди, такі, як олігархи, хочуть приватизувати все собі… Зараз дуже багато агрохолдингів, і вони не розуміють, що моя ферма розміром три гектари – це модель, аби показати, як давно в Європі та навіть в Америці так було: люди жили нормально на маленьких фермах. Їм важко зрозуміти, що я не хочу більше гектарів, не хочу більше працювати, не хочу більше продукції, не хочу продавати в супермаркеті – я роблю продукцію своїми руками і продаю людям, яких знаю, які розуміють. Адже харчовий продукт – це важливий момент, філософія: коли ви знаєте, що створили, ви впевнені і за власне здоров’я, і це дасть вам щастя. Коли хочуть забудувати такі річки, як Тиса, – це величезні проблеми, які навіть із оптимізмом не дають вам можливості тут жити. — В чому таємниця Вашого успіху? Що вимагається від людини, щоб досягти таких результатів, як у Вас? — Успішною людина може стати тоді, коли є можливість біля неї: без людей, без землі, без суспільного порядку, не буде успішним ні француз, ні українець. Це не пов’язано з тим, що я з Франції і хочу жити в Україні, а з тим, що тут дійсно можна жити, і жити добре. Мої діти могли навчатися у Франції, а вчаться в Україні. Це теж для мене важливо, бо дуже багато говорять про патріотизм, а в народних депутатів усі діти за кордоном. Я часто говорю, що найважливіше хотіти бути незалежним. Коли ви займаєтеся фермерством, потрібно не тільки, щоб щось росло, але й щоб ви самі його переробляли і самі його продавали комусь. Я бачу дуже багато фермерів: у них корова, і вони продають молоко. А я їм пояснюю: ні, ви з того молока робіть сир, зробите сир – не продавайте в магазин, а самі продайте. Є три моменти: ви маєте щось створювати, маєте самі його переробляти і самі його продавати. Часто продати потребує більше часу, ніж створити чи переробити. Потрібно вчитися і певній технології, і піару, і маркетингу. Я не люблю ці моменти, але вони обов’язкові. — Що б Ви порадили людині, яка хоче зайнятися фермерством, але не знає, з чого почати? — Щоб стати фермером, потрібно насамперед мати землю. Буває, що люди мають землю, але не знають, що з нею робити. Я народився і прожив 25 років у Парижі, два роки в Лондоні. Може, через те, коли повертався до землі, то мав бажання. Але не для всіх це так само. Коли працюю, я не вважаю, що працюю. Я не відпочиваю, бо для мене робота – це відпочинок. А є люди, які хочуть мати і канікули, і вікенди, і поїздки… Коли маєте худобу і нещасливі з нею, то точно не будете фермером. Потрібно любити свою справу. Йолана Дель Соль — За всі ці роки, що Ви займаєтеся фермерством і будуєте бізнес, якими були найбільші випробування та труднощі і що допомогло з ними впоратися? — Тут, в Україні, одна з проблем, що законодавство часто змінюється, інша – що багато песимізму. Я, наприклад, людина-оптиміст, але коли дуже багато людей навколо тебе не вірить, то важко, бо потрібно всіх переконати, що можете спробувати, старайтеся – і буде якийсь результат. «Безвіз» мав давати позитивний момент, але люди, навпаки, думають, що в Чехії чи Польщі буде легше. Я стараюся пояснити, що краще мати менше, але бути біля сім’ї, біля дітей.