Уперше «Щедрик» виконав хор Київського університету 1916 року, коли композитор працював у Києві, де керував хоровими колективами. Хто не чув цих слів? Щедрик, щедрик, щедрівочка,Прилетіла ластівочка,Стала собі щебетати,Господаря викликати:Вийди, вийди, господарю,Подивися на кошару, -Там овечки покотилися,А ягнички народились. Нині це найбільш популярний музичний різдвяний твір у всьому світі, адже згодом пісня була перетворена в колядку «Carol of the Bells». Сталося це після виконання оригінальної пісні Українським національним хором під управлінням Олександра Кошеца в Карнегі-Холі (США) 5 жовтня 1922 року. Здійснив адаптацію американський композитор та педагог українського походження Петро (Пітер) Вільговський. У 1936 році англійська версія «Щедрика» (Carol of the Bells) було створено для симфонічного оркестру радіо NBC. Саме в цьому варіянті «Щедрик» отримав всесвітню славу. Утім, мабуть, не всім відомо, що світове визнання у "Щедрика" почалося з Ужгорода. Саме звідси вирушив хор Олександра Кошеца у перше міжнародне турне. Мелодія, написана композитором Миколою Леонтовичем і вперше виконана в Києві на Різдво 1916 року, стала складовою “Музичної дипломатії” України. У 1918 році Українська Народна Республіка проголосила незалежність від Росії на чолі з Симоном Петлюрою. Щоб зміцнити авторитет республіки, він вирішив відправити хорову капелу УНР у світове турне. “200 міст світу, 17 країн, повний тріумф концертів хорової капели УНР, тисячі публікацій світових ЗМІ, відгуки королівських персон і, з часом – англомовний переклад українського “Щедрика”, який став улюбленою різдвяною піснею чи не всього світу Carol of the bells”, - розповіла "Голосу Америки" культурологиня, засновниця Інституту Леонтовича Тіна Пересунько. У 1919 році капела подорожувала Європою (стартувавши першим концертом в Ужгороді), а потім вирушила до Сполучених Штатів, де у жовтні 1922 року в Карнегі-холі в Нью-Йорку відбулася національна прем’єра “Щедрика”. Як зазначає доктор філософських наук, професор Микола Попович, через місяць після створення Української Республіканської Капели Київ захопили війська більшовиків. О. Кошиця евакуює свою капелу до Кам'янця-Подільського. Після її доукомплектування, яке він провів у нашому славетному місті, капела протягом січня-травня 1919 року дала біля 50 концертів в населених пунктах Поділля, Станіславщини (території сучасної Івано-Франківської області) та Закарпаття. Як розповідає Тіна Пересунько, авторка виставки " – 100 років культурної дипломатії України", почалася подорож із того, що хористи тікали з окупованого більшовиками Києва до Кам'янця-Подільського. Паніка, хаос. Зі 100 осіб, прийнятих до хору, виїхали 30. Супроводжував артистів композитор Кирило Стеценко, голова музичного відділу міністерства освіти. Поїздка тривала два тижні. Люди мерзли в розбитих вагонах. Потяг зійшов із рейок через кучугури. Сніг вийшов відгортати Михайло Грушевський, який їхав разом з іншими урядовцями. Далі хористи виїхали зі Станіславова – теперішнього Івано-Франківська – до Ужгорода через Стрий на Львівщині. В Ужгороді остаточно сформувався склад капели (близько 80 осіб) та її репертуар, й вона вирушила до Європи. Зовнішній вигляд учасників капели був, м'яко кажучи неестетичний. Кошиць писав тоді, що вони виглядали, як "кочова орда, яку страшно було підпустити серед білого дня до міста на гарматний вистріл. Добре, що до Праги ми приїхали в ночі". Були хто в чому. В обідраних військових кожухах і селянських шапках, патлаті, неголені, немиті. Світлини немає, але є карикатура. Вона представлена на виставці. Український посол в Чехословаччині Максим Славінський виділив 130 тисяч крон на придбання костюмів для артистів. На ці гроші пошили академічні костюми – фраки та білі сукні, адже хотіли показати українців як європейську націю. Але один швейцарський рецензент написав: "Ніхто не сумнівається, що ви представники високої культури, тому одягайте свої національні строї, ми хочемо їх побачити". Тому незабаром хор повернувся до традиційних українських вишиванок на своїх концертах. Перший виступ капели в Європі відбувся 11 травня у національному театрі Праги. «Щедрик» був найефектнішим номером програми. Європейська прем'єра "Щедрика" зробила фурор. "Усе українське стало модним у Празі, – писав Кошиць. – Мої хлопці фліртували на всі боки, й чешки тратили голови". У Парижі росіяни намагалися зірвати концерт капели. "Москвини пробували ужити навіть помочі французів, представляючи нас за большевиків і спільних ворогів їх і Франції. Пропонували при співанню гимну "Ще не вмерла", щоб один із москвинів звернувся до авдиторії та назвав нас зрадниками Великої Росії й Антанти та візвав публіку до покидання салі", – згадувала співачка Софія Колодіївна. Запобіг скандалу французький журналіст і симпатик України Жан Полісьє. Опікувався хором. Концерти охороняла поліція. Французький імпресаріо Джосеф Шурман зробив квитки дорогими. Є листи від громад, звичайних меломанів із проханням знизити ціни. У "Пам'ятній книзі" капели під час концерту в Парижі є автограф знаної танцівниці Айседори Дункан – "Браво!!!" Отже, подальший маршрут із Чехословаччини був наступний: Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Канада, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Куба. 5 жовтня 1922 року капела виступила в найпрестижнішому залі світу – Нью-Йоркському «Carnegie Hall». Нині наш «Щедрик» у різних аранжуваннях звучить усюди у світі, особливо на Різдвяні свята. «Щедрик» Миколи Леонтовича співають на багатьох мовах світу. Його мелодія лунає у грудні щороку на площах великих й малих європейських та американських міст. А ось життя автора цієї колядки композитора і хорового диригента Миколи Леонтовича склалося трагічно. Він важко пережив встановлення влади більшовиків в Україні. Йому, вихованцю православної духовної семінарії й автору понад сотні духовних творів, було огидно аранжувати революційні пісні на кшталт «Інтернаціоналу» та «Варшав'янки». Але він змушений був це робити. На початок 1921 року Микола Дмитрович прийняв рішення емігрувати з України. Приїхав в попрощатися з рідними для нього людьми в село Марківці Гайсинського повіту Подільської губернії. 23 січня 1921 року, в домі свого батька, був застрелений оперуповноваженим Вінницького ЧК. Як слідує із розсекреченого уже в 1990-і роки рапорту начальника Гайсинської повітової міліції «у ніч на 23 січня 1921 року агент повітчека Грищенко пострілом з рушниці убив священника с. Марківка Кіблицької волості Миколу Леонтовича 43-х років, у якого ночував». Тут же, у Марківцях, Микола Леонтович і був похований. "Вважаю, що однією з причин злодійського вбивства була велика популярність в народі автора «Щедрика». «Щедрик» співали усі – від малого до великого. Мелодія «Щедрика» становилась загрозливою для примітивних й убогих революційних пісень. Думаю, що більшовики ненавиділи Миколу Леонтовича ще за те, що він аранжував пісні січових стрільців", - зазначає професор Микола Попович. Нині є можливість послухати перший запис "Щедрика", всесвітньовідомої щедрівки, що було зроблено в Нью-Йорку в 1922 році. Виконав "Щедрика" Український національний хор під керівництвом Олександра Кошиця. А цього року український “Щедрик” у поєднанні з афроамериканською музикою ґоспел прозвучав на сцені Вашингтонського кафедрального собору Єпископальної церкви США. Відому всьому світу мелодію Миколи Леонтовича сучасний американський композитор Кевін Джонсон скомпонував із традиційною black music. Нині українська колядка "Щедрик" стала невід'ємною частиною Різдва і новорічних свят не лише в США, набула ще більшої популярності після використання її у відомих фільмах та мультфільмах - найвідомішими стали "Сам удома", "Міцний горішок-2" і "Гаррі Поттер", “Південний парк”, “Сімпсони”, “Гріфіни”, “Суботнього вечора у прямому ефірі”, “Дзеркало має два обличчя”, “Міцний горішок-2”, “Сімейка Аддамс”. Але головне не це. Головне — це послання, яке несе ця пісня. Українські сім’ї співали цю пісню на початку нового року. У словах цієї пісні говориться про ластівку, яка залітає в дім сім’ї і передвіщає чудові й щасливі часи, що чекають на них протягом наступного року. Щиро сподіваємося, що так і буде. Як український “Щедрик” підкорив світ можна дізнатися також у історичному серіалі "Реальна історія" з Акімом Галімовим. Його створено за матеріалами публікацій Тіни Пересунько, авторки книги «Культурна дипломатія Симона Петлюри: Щедрик проти русского мира. Місія капели Олександра Кошиця (1919-1924)». Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram. Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube. Дізнайся першим!