Михайло Поличко – лікар, знаний у області. Багато років поспіль очолював районну лікарню, зараз є заступником головного лікаря. Земляки йому довіряють, інакше б не обирали його депутатом обласної ради кілька скликань поспіль. Та медициною Михайло Поличко зараз займається лише у силу цінності свого досвіду – консультує молодих колег. Нині його захоплення – виноград і виноградники. Голова асоціації виноробів Виноградівщини намагається відродити виноробську славу району, сама назва якого промовляє про його сутність. Адже історично склалося так, що найбільш виноробськими районами у Закарпатті нині є Берегівський, Мукачівський та Ужгородський. Виноградівщина ж має не так багато виноробів. Саме цей «перекос» і виправляє пан Михайло. Відразу на виїзді з Виноградова він збудував невеличке шато, у якому помістилися і винний підвал, і дегустаційний зал і невеличкий готель. Але найцікавіше – не те що всередині, а те, що довкола ошатного будиночка, що потопає у зелені. Саме це і є головним захопленням виноградаря-колекціонера. Кущі винограду. Численні і різноманітні. Бо тут – його колекція, яка налічує 250 різних сортів сонячних грон. Серед них – такі назви як Первозванний, Преображення, Восторог, Кеша, Аркадія, Подарунок Запоріжжю, Плевен, Тузлівський велет і десятки інших Промисловий виноградник у винороба – неподалік, у Шаланках. Саме з нього він виготовляє вино, яке радо пропонує дегустувати гостям свого шато. - Ось Трамінер, - наливає у келих біле вино господар. – Це – німецький сорт. Колись у СРСР з нього виготовляли вино сорту «Променисте». За спрощено технологією. Щоб виготовити із Трамінеру вино за класичним рецептом – потрібно вкласти чимало праці. Відповідно, вино виходить недешевим. Тому це затратний сорт. Вино з нього має аромат чайної троянди і легкий рожевий відтінок – рівно такий, який потрапляє до напою із ніжно-рожевої шкірки. Аромат, колір при 11% спирту у цьому вині і відсутності цукру, який зброджується «насухо» робить його дуже вишуканим. Виходить у мене його одна бочка – 100 літрів. Тому доля цього трамінера – бути випитим гостями тут, у стінах дегустаційного залу. На Закарпатті виноробство традиційно, залежало від клімату і погоди, -- продовжує Михайло Поличко. – А вони у нас бувають мінливі. Рік на рік не випадає. Ось минулоріч, наприклад, все змерзло… Тому тут не може бути стабільності. І саме тому, не маючи справжньої любові до цієї справи, займатися нею неможливо. Але знаєте… Згідно Саремського кодексу виноробів не має права критикувати один винороб іншого, і я цього не роблю. Але іноді як принесуть мені спробувати взірці вина від деяких наших виноробів – задушити хочеться. Бо ковтнеш вина, а воно тобі дере горло. Ну скажіть, як таке може бути?! І приїздять люди із Франківщини і ось таке «вино» купують і везуть туди перепродувати як закарпатське добре вино. І якісь люди його таки куплять і питимуть. Не можна такого робити. Якщо ти винороб – ти маєш думати про кожного з тих, хто ковтне із твоєї бочки. Я – лікар за професією. І моя моя заповідь у виноробстві – така, як і у лікаря: не нашкодь. Болить душа і за те, як нині занепадає те, що було напрацьовано. Ось покупці з Києва вже майже купили і угіддя радгоспу Виноградівський і його винні підвали. Таке славне було підприємство – і його не існує. А нові виноградники – це дуже дорого. Зараз закласти один гектар виноградника обходиться 450 000 грн. Це за умови, якщо на виноградник є доступ техніки, яка закладе плантаж. А доглядати? Одні лише препарати від шкідників чого коштують. 500-800 грн за кілограм препарату і на гектар його не вистачає. Так, у Закарпатті була традиційна технологія висаджувати виноград «терасами». Але «тераси» не може обробити техніка. Тому виробництва вина з таких виноградників дуже трудомістке. Продавати таке вино дешевше ніж по 100 грн за літр не має сенсу. Невигідно. На таку ціну вина ми ніколи не знайдемо масового споживача. Його не продаси ані на фестивалях, де часто туристи шукають чогось «солоденького» і недорогого, ані будь-де масово. Каберне, Совіньйон, Рислінг Рейнський, Леанка, Трамінер – всі світові сорти вина мають зараз таких шкідників, яких не бере жоден препарат. Збудники стали стійкими. Ой непросто доглядати за виноградником… - Пане Михайле, а ось ці сорти винограду, які тут біля будинку. Це ж і є ваша колекція? - Так. Маю тут понад 250 сортів винограду з усього світу. І ой що мороки маю з ними. Кожен сорт по-різному цвіте, по-різному запліднюється, у різні періоди плодоносить, має свої особливості, то бджоли під’їдають. І за усім цим треба доглядати. Але знаєте – колекціонери дивні люди. Доглядаю. До речі, про сорти. Наші закарпатські сорти завдають мені тут чи не найбільше клопоту. Буває так намучуся з одним кущем, що виростивши його і отримавши перший врожай, просто викорчовую, щоб не витрачати свій час і нерви. Ставлю собі «галочку» про те, що я його у колекції мав. А решта – приносять радість, хоч і хочуть праці. Вирощую для онука. Якраз він тут у нас відпочиває влітку, допомагає дідусеві. У мене любов до винограду, до вина – йде з душі. Знаєте, хтось, збудувавши статок, купує машину круту чи будує будинок. А я – заклав виноградник і створив ось цей будинок вина. Тут є погреб, у якому я тільки тримаю вино. Часто-густо у нас дегустують просто у підвалах. Я вважаю, що це неправильно. Одна температура має бути для зберігання вина, а інша – для його пиття. Уявіть собі, при +17°С людина випила вина кілька сортів і потім виходить на тепло чи у спеку. Це удар по організму. «Не нашкодь!» Тому ось тут у мене зал з каміном, столи лавиці. Вогонь, камінь і вино. Вино – напій який не просто п’ють. Про нього розмовляють. Саме до Михайла Поличка, як до найдосвідченішого у районі винороба, що здатен підійти до поставленого завдання із лікарською з ретельністю і фундаментальністю, звернулися творці нового проекту, які планують довкола нього створити туристичну й іміджеві атракцію, яка б репрезентувала район. Йдеться про зведений у співпраці міської влади і меценатів, фонтан у центрі Виноградова, який буде відкрито 28 серпня, у день 750-річчя Виноградова. Його творці планують не просто запустити фонтан і забути про нього. Є ідея створити ціле міське свято довкола нової родзинки міста. Ідея полягає у тому, щоб проводити на площі довкола фонтану щорічний імпровізований сюреті-бал, або ж свято вина. Центром усього дійства будуть молоді дівчата, які чавитимуть босоніж виноград у діжках, поставлених у осушену і очищену чашу фонтану, подібно тому, як це робить головна скульптура гідроспоруди. По тому, як сік з винограду буде вичавлено, його віддадуть у переробку виноробові. А той, у свою чергу, виготовить лімітовану партію вина, яке надійде у розпорядження мерії і стане іміджевим сувеніром для офіційних гостей, делегацій, закордонних відряджень тощо. На етикетці вина буде зображено фонтан з дівчиною, яка видобуває архаїчним способом виноградний сік. Над вибором сорту винограду, дизайном етикетки та назвою вина автори ідеї проекту наразі працюють.