В неділю у селі Косонь на Берегівщині відбувся «1-ий Косоньский фольклорний фестиваль півня», або «фестиваль тушкованого півня», як раніше було заявлено в анонсах. Організаторами виступили Косонська сільська рада та Косоньська спілка гостьових селянських дворів. Основою нового фестивалю, кількість яких множиться на Закарпатті у прогресії, стали змагання із приготування угорського національного блюда – тушкованого півня. Показати свої вміння у нібито нехитрій справі (насправді, і тут є свої хитрощі – окрім різних спецій та добавок з овочів, грибів тощо, є й різні технології, наприклад, півня тушкують не лише в окропі, але й вині або пиві) виявили бажання куховари низки сіл району та гості з села Барабаш, що по той бік зовсім недалекого від місця свята угорсько-українського кордону. Команду господарів представило місцеве косонське товариство мисливців. Ідея перетворити звичайний щорічний День села на оригінальний фестиваль прийшла місцевим активістам, які зважили на наявність в селі птахоферми, з якої і були віддані в жертву селянам та туристам зо два десятки півнів. Одному з них пощастило на цей раз вцілити, і він провів цей день не в казані, а в клітці із кормом, демонструючи час по часу гучне кукурікання Для нечислених гуманістів, яким переконання не дозволяє їсти живих тварин, Півень був представлений у вигляді випічки та солодощів. Кукурікали півні і в записі - з динаміків на сцені, у проміжках між виступами місцевих співаків та танцюристів. Щодо анонсованого конкурсу на краще кукурікання між гостями свята, то автор цих строчок його не дочекався. Зате можна було подивитись на «вогняне шоу», яке влаштувала Дерценська добровільна пожежна частина, продемонструвавши вміння гасити підпалені копиці сіна за допомоги сучасної пожежної машини (такій напевно позаздрила б не одна пожежна частина навіть у великих містах). А ще – постріляти з лука, навчитись ліпити горщики на гончарному колі, прокатитись на візкові навколо стадіону, на якому тривав фестиваль. Загалом, перший Фестиваль півня пройшов на хорошому організаційному рівні – принаймі, було достатньо міста, не було проблем із туалетом та водою, аби помити руки. Щоправда, його гостей дещо зпантеличила «талонна система», за якою треба було купувати квитки, які давали право на куштування страв. Можна було й не дочекатись, поки журі їх оцінить і аж тоді надасть таку нагоду іншим присутнім на святі. Зважаючи на вдалий досвід проведення схожих фестів (насамперед, Свято різників свиней у Гечі), такі «проколи» на наступний раз мали б бути усуненими. І тоді календар кулінарних фестів Закарпаття поповниться ще одною «червоною датою».